«Лінія оборони в морі»: експерт розповів, як технологічні дрони та нові платформи можуть змінити архітектуру безпеки Чорноморського регіону

Україна вже продемонструвала світові, що безекіпажні морські платформи та БПЛА-перехоплювачі здатні змінювати баланс сил на морі.

Наступним етапом може стати розширення їхньої ролі — від ударних завдань до участі в перехопленні повітряних цілей.

Президент Володимир Зеленський під час свого липневого візиту на Одещину, про який детально розповідала наша агенція, та урочистих заходів з нагоди Дня ВМС Збройних Сил України заявив, що ВМС ЗСУ є важливим фактором воєнно-політичної реальності в Чорноморському регіоні та утвердження України як незалежної морської держави.

«Нам потрібно мати лінію оборони у морі. Це сучасні технології. Повинна бути сучасна авіація, кораблі, з такою масовою замінованістю — протимінні бригади, технологічні дрони, морські і не тільки, які будуть застосовуватися з різних платформ», — сказав Володимир Зеленський.

Що стоїть за цією ідеєю, чи йдеться про новий ешелон протиповітряної оборони та як морські роботизовані комплекси можуть інтегруватися в єдиний контур захисту — в інтерв’ю АрміяInform розповів засновник і CEO профільної данської компанії, яка розробляє відповідні програми, колишній командир підводного човна ВМС США Чарльз Махер.

— Президент України нещодавно окреслив концепцію створення «лінії оборони в морі» із застосуванням морських платформ та дронів-перехоплювачів. Наскільки, на вашу думку, така модель відповідає сучасному характеру загроз у Чорному морі?

— Запропонована Президентом Зеленським морська лінія оборони — це правильна концепція для загрози, яку ми бачимо сьогодні: масованих атак недорогих ударних дронів з моря, де застосування наземної протиповітряної оборони ускладнене, а вікно для виявлення цілей є коротким.

Зокрема і наша компанія втілює цю концепцію на практиці як ешелоновану оборону: автономні рої безпілотних надводних апаратів діють у морі в межах багаторівневої зони протидії дронам, щоб перехоплювати загрози ще до того, як вони досягнуть портів, міст і судноплавства.

Перенісши оборонний рубіж у море, Україна зможе створити безпечну зону для Одеси, Чорноморська й Південного, прикрити критичну інфраструктуру та захистити судноплавні шляхи, життєво важливі для економіки України.

— Україна вже продемонструвала ефективність морських безпілотників у знищенні кораблів противника. Чому наступним логічним етапом стає саме захист портів, узбережжя та цивільного судноплавства, а не лише наступальні операції?

— Військово-морська стратегія України має бути водночас наступальною й оборонною. Вона повинна завдавати ударів по силах противника, його лініях постачання та економіці, а також захищати власні сили, лінії постачання, економіку й цивільне населення.

Безпілотні надводні сили України безперервно завдають стратегічних ударів по противнику, однак оборона українського узбережжя залишається надзвичайно складним завданням через географію, обмеження сенсорів, ворожі засоби РЕБ і озброєння, а також необхідність захищати понад 250 кілометрів берегової лінії за обмеженої кількості пілотованих перехоплювачів та оборонних систем з екіпажами.

Порти зазнали руйнувань, комерційне судноплавство зупинилося, а відновлені енергетичні системи знову потрапили під удари. BlueDragon забезпечить прорив у війні дронів: перший морський рубіж протидії дронам, на якому автономні системи зупинятимуть масовані хвилі атакувальних дронів, а контроль здійснюватимуть лише кілька операторів. Дрони, що використовують інші дрони для знищення дронів.

— Чим принципово відрізняється побудова системи морської оборони від створення ударних морських безпілотників? Які технологічні виклики виникають саме під час захисту акваторії?

— Ударний безпілотний надводний апарат (USV) — це зброя, яку відправляють для ураження цілі. Команда дистанційних операторів використовує прихованість і контроль випромінювань, щоб обрати час і місце, скористатися вразливістю противника та успішно уразити ціль. На кожен успішний удар припадає багато апаратів, які не досягають своєї цілі.

Захист стаціонарних об’єктів — це зовсім інша гра. Оборонні сили мають цілодобово захищати визначені об’єкти й не залишати жодної слабкої ланки, якою може скористатися противник. Оборонні платформи постійно патрулюють і вступають у бій в час, обраний противником, водночас маневр, введення в оману, РЕБ і системи самооборони не дають йому можливості брати ці платформи на приціл.

Сенсори повинні формувати точні дані для ведення вогню й запускати перехоплювачі, не розкриваючи своєї позиції: завдати удару, змінити позицію, повторити. Противник використовуватиме особливості морського середовища.

Найскладніші завдання на морі — це радіолокаційні перешкоди від хвиль, маловисотні підходи з-за горизонту, шторми й обледеніння, глушіння та спуфінг, а також необхідність забезпечити результативність кожного перехоплення під час атак хвилями дронів уздовж протяжного українського узбережжя. Зокрема, систему нашого підприємства було розроблено для ефективних автономних оборонних операцій у середовищі такої складності.

— росія дедалі активніше комбінує повітряні, морські та комбіновані атаки. Наскільки важливо сьогодні об’єднати різні типи сенсорів і безпілотних платформ в єдину систему прийняття рішень?

— Міждоменні бойові зіткнення вже стали нормою: від моря до неба, у фізичному, електромагнітному та кіберпросторі. Ізольовані сенсори й платформи, не підключені до мережі, є неефективними або швидко нейтралізуються.

Цей триєдиний виклик — це складність, швидкість і масштаб. Ми швидко наближаємося до моменту, коли оборонні бої вийдуть за межі людської здатності вчасно зрозуміти ситуацію, ухвалити рішення й діяти, щоб зупинити масштабні комплексні атаки.

Саме тому наше підприємство розробляє рої автономних USV, здатних спільно забезпечувати оборону великої території від швидких, численних і багатодоменних загроз, формуючи цілісну оперативну картину та надаючи оператору рекомендації, щоб він міг виконати людський обов’язок: сказати «так» або «ні» перед санкціонуванням застосування летальної сили.

— Багато експертів говорять про економічне виснаження систем ППО, коли відносно дешеві дрони доводиться збивати дорогими ракетами. Чи можна змінити цю економіку війни за рахунок автономних перехоплювачів?

— Проблему співвідношення витрат уже розв’язують на сучасному полі бою. Військові системи тепер поділяються на дві категорії: дорогі, досконалі й нечисленні та дешеві, точні й масові.

Застосовувати дорогий, досконалий і нечисленний перехоплювач проти дешевого, точного й масового ударного дрона — це невигідний і несталий обмін. Інноваційні оборонно-технологічні компанії створюють дешеві, точні й масові системи на заміну дорогим, досконалим і нечисленним системам, які виробляють традиційні великі оборонні підрядники.

Ми вже бачили це у випадку безпілотних літальних і надводних апаратів. Ракети, зокрема балістичні й гіперзвукові, а також ракети-перехоплювачі, — наступні категорії озброєнь, на які чекає така трансформація.

— Наскільки реально створити багаторівневу систему оборони, де різні засоби працюють не окремо, а доповнюють одне одного — від класичної ППО до морських безпілотних платформ?

— Ізольовані застарілі системи та нові закупівлі, що надходять без інтеграції, — це реальність. Саме для таких умов ми розробили спеціальну профільну програму. Локалізація є центральним елементом нашої стратегії, а модулі підключення за принципом plug-and-play дають змогу поєднувати застарілі й нові платформи, сенсори та засоби ураження, щоб швидко інтегрувати раніше ізольовані спроможності.

Далі наша профільна програма додає управління місіями на основі штучного інтелекту, перетворюючи ці засоби на високоефективну скоординовану систему оборони. Традиційна протиповітряна оборона й автономні USV можуть працювати як єдина інтегрована архітектура, а не як окремі технологічні контури.

— Ви служили офіцером-підводником ВМС США. Як цей досвід вплинув на ваше бачення майбутньої морської війни та розвитку автономних морських систем?

— Тут маю кілька тез. Море не пробачає помилок: системи повинні надійно працювати саме тоді, коли умови є найгіршими. Противник теж є важливим фактором: вивчайте його стратегію, тактику, системи й особовий склад, а потім уникайте його сильних сторін і використовуйте вразливості.

Туман війни реальний: ви воюєте, маючи неповну інформацію, і хоча цифровізація та штучний інтелект можуть покращити рішення, ці системи не повинні переповнювати простір ухвалення рішень шумом, що приховує справді важливе розуміння ситуації.

Ніколи не припиняйте вчитися: щойно вам здасться, що ви в усьому розібралися, будьте готові до того, що море або противник дадуть вам дуже болісний урок. Довіряйте своїм людям, інвестуйте в підготовку, зменшуйте ієрархічність організації та передавайте право ухвалювати рішення людині, яка перебуває найближче до даних. В оборонних технологіях це означає застосування самоорганізованих роїв з автономністю на периферії мережі.

— Чому модель «один оператор — один безпілотник» поступово втрачає ефективність? Які переваги дає автономна координація великої кількості платформ без постійного втручання людини?

— Окремі оператори, кожен із яких керує одним дроном, не здатні масштабуватися для захисту від атак ударних БПЛА промислового масштабу. Натомість для створення широкої морської зони протидії дронам необхідна спільна автономна робота роїв безпілотних платформ.

Рої USV, оснащених сенсорами, засобами ураження та автономністю на периферії мережі, спільно формують єдину оперативну картину, маневрують підрозділами й розподіляють завдання на перехоплення для оптимізації бойових зіткнень, а також забезпечують цілорічну ешелоновану оборону в морі.

Автономність дає змогу впоратися з викликами масштабу, швидкості та складності, водночас зберігаючи людський контроль над застосуванням летальної сили. Завдяки цьому група з 12 суден може перехоплювати сотні дронів силами лише кількох операторів, а не цілої армії пілотів.

— Якою ви бачите роль штучного інтелекту в майбутніх морських операціях? Чи стане він радше помічником оператора чи фактичним координатором усієї системи оборони?

— У майбутніх морських операціях штучний інтелект виконуватиме обидві ролі. Як тактичний помічник він посилюватиме можливості операторів, об’єднуючи дані розподілених сенсорів у спільну оперативну картину, рекомендуючи варіанти дій і прискорюючи цикли ухвалення рішень в умовах вкрай обмеженого часу.

Як головний координатор він зможе оптимізувати ланцюги постачання, координувати бойові зіткнення з машинною швидкістю та забезпечувати рівень пильності й витривалості, що перевищує людські можливості. У результаті виникне система, в якій штучний інтелект управляє масовістю, швидкістю та складністю бойових дій, а люди зберігають право санкціонувати застосування летальної сили.

— Україна стала полігоном для найшвидшої еволюції безпілотних технологій у світі. Наскільки бойовий досвід українських військових пришвидшує розвиток нових морських систем?

— Реальний бойовий досвід в Україні прискорює розроблення морських систем наступного покоління. Швидкий зворотний зв’язок з операцій, заснований на даних, підживлює інновації в темпі воєнного часу.

Цей цикл швидких інновацій, сформований необхідністю, перетворився на вирішальну перевагу й дає надзвичайно актуальний урок західним збройним силам. Водночас необхідно не робити надмірних висновків з українського досвіду, який залишається специфічним з огляду на масштаб, географію, рельєф, політичний контекст, а також відносні сильні та слабкі сторони учасників конфлікту.

— Частина інженерних команд працює за межами України, тоді як випробування й бойова експлуатація відбуваються безпосередньо на фронті. Як організувати таку взаємодію, щоб цикл удосконалення тривав не місяці, а тижні чи навіть дні?

— Зокрема, наша установа працює переважно у віртуальному форматі, застосовуючи сучасні інструменти й процеси управління програмами, щоб зменшити організаційні бар’єри та прискорити постачання. Команда підтримує тісний зв’язок з військовими підрозділами для визначення вимог і швидкого отримання зворотного зв’язку.

Розподілені інженерні команди, що працюють за кордоном, залишаються тісно пов’язаними з випробуваннями на передовій та оперативним застосуванням завдяки обміну даними в реальному часі, цифровим платформам для співпраці й гнучким робочим процесам.

Така структура скорочує традиційні цикли вдосконалення з місяців до тижнів або днів завдяки безперервному зворотному зв’язку, швидкому визначенню пріоритетів і безперебійній координації між різними місцями та часовими поясами.

— Наскільки універсальними можуть бути такі рішення? Чи здатні вони однаково ефективно працювати в Чорному морі, Балтійському регіоні, Північному морі чи Перській затоці, де характер загроз має багато спільного?

— Базові технології наших профільних програм від самого початку розроблялися для гнучкого застосування в усьому світі. Ця архітектура забезпечує однаково ефективне застосування в Чорному морі, Балтійському регіоні, Північному морі та Перській затоці, використовуючи спільні рішення там, де це доцільно, і водночас залишаючись відкритою до адаптації під місцеві загрози й умови за потреби.

Гнучка конструкція лежить в основі стратегії локалізації, що використовує ключову технологію як фундамент та інтегрує застаріле й нове обладнання для створення єдиної спроможності на базі платформ місцевого виробництва або рішень обраних військових партнерів.

— Якщо говорити про захист критичної морської інфраструктури, які об’єкти сьогодні потребують найбільшої уваги — порти, газові платформи, морські енергетичні об’єкти, судноплавні маршрути?

— Пріоритетом є захист ключових центрів тяжіння України: людей, інфраструктури та економіки. Тому першочергова увага зосереджується на прибережних містах, електромережі, основних портах Одеси, Чорноморська й Південного, а також зерновому коридорі та маршрутах комерційного судноплавства.

Наразі порти закриті, через що врожай зернових доводиться спрямовувати альтернативними маршрутами, а об’єкти електромережі, відновлені влітку, знову пошкоджені, що створює складні умови.

— Чи означає поява автономних морських систем, що в найближчі роки зміниться сама концепція військово-морської оборони — від великих кораблів до мережі численних недорогих безпілотних платформ?

— Поширення автономних морських систем свідчить про зміну парадигми військово-морської оборони в напрямі флотів, що поєднують пілотовані й безпілотні системи з розподіленими мережами недорогих безпілотних платформ.

Проблема співвідношення витрат потребує уваги: недорогі безпілотні підводні апарати (UUV), надводні апарати (USV) та літальні апарати (UAV) можуть знищувати бойові кораблі вартістю в мільярди доларів, що підкреслює нагальну потребу в ефективній протидроновій обороні.

Однак цей перехід не є абсолютним. Великі бойові кораблі зберігають довгострокову цінність завдяки своїм розмірам і витривалості: вони здатні підтримувати передові операції у важкому морі та екстремальних умовах, одночасно проєктуючи силу, що зміцнює альянси.

Отже, сили майбутнього поєднуватимуть розподілені недорогі автономні системи для забезпечення масовості та прийнятності втрат із великими бойовими платформами, що забезпечуватимуть постійність присутності, стійкість і лідерські якості командира безпосередньо в районі операції для зміцнення альянсів та підтримання ініціативи в бою.

— Які уроки, що засвоїла Україна під час війни на морі, на вашу думку, вже сьогодні мають вивчати флоти країн НАТО?

— Кампанія України в Чорному морі дає військово-морським силам НАТО кілька безпосередніх уроків: рої недорогих USV можуть забезпечувати рішуче обмеження доступу противника до моря та виснаження його логістики за сприятливого співвідношення витрат без традиційного флоту.

Високоцінні надводні кораблі залишаються надзвичайно вразливими, тому масштабована оборона від USV і UAV є нагальним пріоритетом; цикли зворотного зв’язку в умовах війни дають змогу скорочувати вдосконалення з місяців до тижнів, що потребує гнучких закупівель і тісного зв’язку між передовою та інженерними командами; а ефективний вплив у прибережній зоні залежить від інтегрованих багатодоменних ланцюгів виявлення й ураження, а не від флотів, зосереджених навколо окремих платформ.

Ці висновки, найбільш застосовні до обмежених акваторій, як-от Балтійське море, вказують на потребу в збалансованих силах, які поєднують розподілені недорогі автономні системи для забезпечення масовості із захищеними високотехнологічними платформами та постійно спираються на оперативний досвід.

— Якщо зазирнути на 5–10 років уперед, якою буде морська війна майбутнього? Чи стане автономія таким самим визначальним чинником, як колись поява авіаносців, підводних човнів або високоточної зброї?

— У перспективі п’яти-десяти років морську війну визначатимуть гібридні флоти, які інтегрують платформи з екіпажами з великою кількістю автономних і безекіпажних систем, що діятимуть як розподілені мережі, а не як концентровані високоцінні формування.

Великі бойові кораблі мають стати модульнішими й гнучкішими, щоб швидко й масштабно інтегрувати нові технології, а вимоги масштабу, швидкості та складності змусять широко впроваджувати штучний інтелект і периферійні обчислення.

Зближення різних доменів триватиме, а сенсори й платформи об’єднання даних перетворюватимуть простір бойових дій на протиборство у виявленні, введенні в оману й точному ураженні. Зростатиме попит на безперервне спостереження, масові системи, втрати яких є прийнятними, та взаємодію пілотованих і безпілотних систем.

Загрози також еволюціонуватимуть. Державні й недержавні суб’єкти, розташовані поблизу стратегічних вузьких проходів та в обмежених акваторіях, отримають більше можливостей проєктувати силу завдяки поширенню недорогих безпілотних систем, ударних дронів і ракет, створюючи дедалі більшу загрозу безпечному перевезенню комерційних вантажів і підвищуючи ризик піратства.

У такому середовищі автономність переосмислить морську силу, уможлививши розподілені, стійкі та масштабовані мережі, здатні як проєктувати силу, так і захищати глобальні морські шляхи від нових асиметричних загроз.