Економіка виснаження: експерт розповів, чому без системного РЕБ НАТО програє війну дронів

Сучасне поле бою змінилося назавжди.

Те, що ще вчора здавалося перевагою — високоточна західна зброя та стандартизовані протоколи зв’язку — сьогодні все частіше стає вразливістю.

Поки світові оборонні гіганти роками розробляють дорогі системи, війна в Україні довела: майбутнє вирішується у протистоянні «окопного» РЕБу та мільйонів дешевих FPV-дронів, що постійно змінюють робочі частоти.

Чому доктрини Альянсу виявилися не готовими до такої динаміки? Чи можливо створити «непробивний купол» над підрозділом і чому системний РЕБ — це вже не про техніку, а про математику та гнучкість виробництва?

Про «радіоелектронний дарвінізм», помилки західних стратегів та українські рішення, які вже сьогодні диктують правила гри, ми говоримо з експертом у галузі засобів РЕБ Андрієм Яковчуком, який є і співзасновником компанії-виробника засобів захисту для військових.

— Пане Андрію, атака на базу RAF Akrotiri на Кіпрі стала тривожним дзвінком для НАТО. Як так сталося, що дрони із цивільними компонентами змогли кинути виклик одній з найтехнологічніших систем ППО у світі?

— Насправді проблема значно ширша за один конкретний інцидент. Після широкомасштабного вторгнення росії в Україну система безпеки в Європі і в світі загалом кардинально змінилася. З’явився новий тип загрози — масове застосування безпілотників, передусім ударних дронів, які летять в один кінець.

До цієї війни подібних прикладів у світі практично не було. Так, у 2019–2020 роках окремі випадки використання ударних FPV-дронів траплялися, але це були поодинокі експерименти окремих фахівців. Масового, системного застосування великих ударних безпілотників у реальних бойових умовах світ фактично не бачив.

За останні чотири роки війни в Україні ми спостерігаємо стрімку еволюцію цих технологій. Але коли ми раніше говорили про це з міжнародними партнерами, вони часто просто не усвідомлювали масштабу загрози. Вони не розуміли, наскільки швидко дрони можуть змінити характер війни.

Сьогодні ми бачимо, що противник постійно вдосконалює тактику застосування таких систем. Наприклад, дрони можуть летіти дуже високо, поза зоною ефективного виявлення звичайних радарів. Або навпаки, надзвичайно низько, практично на рівні поверхні, що також ускладнює їхнє виявлення. Якщо безпілотник летить майже над рівнем моря або землі, традиційні радарні системи можуть просто не побачити його.

Щоб перекрити такі зони, необхідні сотні або навіть тисячі сенсорів і радарів. Саме тому в Україні ми почали розвивати альтернативні способи виявлення: за GPS-сигналами, акустикою, аналізом роботи двигунів, радіосигналів. Це комплексна система виявлення.

У країнах НАТО подібна інфраструктура ще не сформована. І саме через це навіть дуже технологічні системи ППО можуть виявитися вразливими перед новими типами загроз.

Крім того, противник дуже швидко вчиться. Росія накопичує досвід у війні проти України і передає його своїм партнерам, зокрема Ірану. І ці напрацювання вже використовуються в інших регіонах світу.

Якщо ж такі дрони застосовуватимуться масово — сотнями або тисячами — Європа і США можуть відчути зовсім інший масштаб проблеми.

— Ми бачимо використання росіянами компонентів, які можна купити на AliExpress. Яка реальна собівартість умовного «Шахеда» або його аналога сьогодні і скільки коштує одна ракета, що намагається його перехопити?

— Залежно від комплектації, дальності польоту, типу встановленої камери чи системи навігації собівартість аналога «Шахеда» може становити від 25 до 50 тисяч доларів. За 50 тисяч доларів ви отримуєте дрон, який здатен подолати 2–2,5 тисячі кілометрів і нести на собі 30–50 кілограмів вибухівки. Це об’єктивно дешево.

Натомість вартість перехоплення зовсім інша. Зенітна ракета до комплексу Patriot коштує близько мільйона доларів, до Iris-T — близько 800 тисяч доларів. Тобто ми говоримо про витрати приблизно мільйона доларів на знищення цілі, яка коштує кілька десятків тисяч.

— Чи можна стверджувати, що Європа нині перебуває в пастці «від’ємної економіки війни», де захист у десятки разів дорожчий за напад?

— Абсолютно. Поки йдеться про короткий період, країни НАТО з їхніми потужними економіками можуть дозволити собі закуповувати ці дорогі ракети тисячами. Але війна — це завжди виснаження ресурсу. Якщо інтенсивний конфлікт триватиме 6–9 місяців, виникне критична ситуація: навіть маючи кошти, ви стикнетеся з тим, що у світі просто немає виробничих потужностей, здатних виготовляти ці ракети в таких обсягах.

І ця проблема безпосередньо торкнеться України. Захід, Близький Схід першочергово почнуть закривати власні потреби в системах ППО. Ми опинимося не в пріоритеті і можемо зіткнутися з дефіцитом ракет для збиття справді критичних цілей, балістики. Саме тому ми маємо ділитися своїм досвідом і технологіями вже зараз, щоб захистити їхні об’єкти дешевшими засобами і зберегти глобальні запаси зенітних ракет.

— Ви часто наголошуєте на системному підході. Чому РЕБ — це не просто «глушилка», а передусім фінансова стратегія виживання в сучасній війні?

— Бо це єдиний спосіб уникнути того самого дефіциту ракет, про який ми щойно говорили. В Україні ми вже не маємо розкоші витрачати мільйонну ракету на кожен «Шахед» — це нераціонально.

Вартість базових засобів РЕБ, які здатні протидіяти таким ударним дронам, стартує від 11 тисяч доларів. Якщо наші союзники матимуть ці засоби, здатні садити ворожі «пташки» без використання ракет, це радикально змінить економіку їхньої оборони.

— Наскільки використання систем РЕБ здешевлює вартість оборони об’єкта (наприклад, авіабази), як порівняти з класичними зенітно-ракетними комплексами?

— Якщо говорити дуже умовно, базовий комплекс для захисту об’єкта може складатися із системи виявлення і системи протидії.

Система радіоелектронної протидії може коштувати приблизно 15 тисяч доларів. Приблизно така ж сума потрібна для системи виявлення.

Тобто приблизно 30 тисяч доларів — це вже базове перекриття певного об’єкта. Звичайно, йдеться про локальні системи з відносно невеликим радіусом дії. Якщо потрібно перекривати великі території, ціна зростає. Але навіть у цьому випадку різниця у вартості, як порівняти з використанням ракет ППО, залишається колосальною.

— Якою має бути архітектура «ідеального» захисту? Де в цій схемі місце для кінетичного перехоплення (зеніток, ракет), а де — для невидимого спектра?

— Архітектура має базуватися на комплексному рішенні. Не існує однієї пігулки від усіх проблем.

На першому етапі завжди має працювати засіб радіоелектронної розвідки. Він виявляє ціль, визначає напрямок її руху та характер загрози: чи несе вона вибухівку, чи це просто дрон-розвідник.

Відштовхуючись від цих даних, ухвалюють рішення про інструмент протидії. Чи економічно обґрунтовано використати ракету? Чи потрібно включити систему РЕБ? Чи ефективніше залучити мобільну вогневу групу з автоматичною зброєю або підняти винищувачі? РЕБ тут необхідний як базова лінія.

Ба більше, він потрібен не лише для військових баз. Будь-який масовий цивільний захід у Європі — концерт, стадіон, — також має бути забезпечений комплексами радіоелектронної розвідки та боротьби, адже загроза терактів за допомогою дронів стала абсолютно реальною.

— Європейські оборонні бюджети звикли до закупівлі дорогих одиничних екземплярів техніки. Чи здатна європейська бюрократія швидко перейти до «масового та дешевого» виробництва РЕБ-систем?

— Європейській бюрократії дійсно потрібен час, щоб вибудувати власне виробництво. Тому нині європейці активно звертаються до українських розробників із запитами на постачання засобів РЕБ. І тут усе впирається в регуляторне питання, зокрема дозволі на експорт з України.

Наші виробники мають потужності, вільні об’єми та робочі руки. Якщо держава дозволить експорт (як це тепер розглядається для дронів-перехоплювачів), ми могли б масштабувати своє виробництво.

Поки європейці розгортатимуть власні заводи, Україна може допомогти їм закрити нагальну потребу, водночас піднімаючи свою економіку і зменшуючи дефіцит тих самих західних ракет.

— Що сьогодні є більшим бар’єром для НАТО: відсутність технологій чи застарілі стандарти сертифікації, які не встигають за змінами на полі бою кожні два місяці?

— Розробки країн НАТО створювалися в полігонних, тепличних умовах. Наприклад, вони мали автомобілі з засобами радіоелектронної боротьби, але ці машини ніколи не використовувалися в реальних бойових умовах, тому не еволюціонували.

Коли під час військових навчань НАТО в Естонії 10 українських дронарів «розгромили» 2 європейські батальйони, це показало, що західні військові просто не мають досвіду і засобів протидії.

Вони довгий час вірили в дрони на сонячних батареях, здатні перебувати в повітрі три доби, які повністю зав’язані на GPS. Я дивився на це і казав: «Вибачте, але на полі бою в Україні це давно не працює. Там взагалі немає працюючого GPS».

На наш досвід і на те, про що ми попереджали, тривалий час просто не звертали уваги. Але щойно вони відчули цю загрозу особисто на собі, як у випадку з атаками на бази, ситуація почала змінюватися. Тепер вони починають нас чути.

Сьогодні це питання актуальне для всього світу, і Україна може стати ключовим партнером для Заходу. Ми маємо і технології, і унікальне розуміння того, як вони працюють у динаміці реального бою. Я переконаний, що тепер їхні підходи стануть значно швидшими, і багато партнерів звертатимуться до нас по допомогу.

— Україна сьогодні — це найбільша лабораторія РЕБ у світі. Які саме українські рішення (окопний РЕБ, стратегічні системи, сенсорні мережі) Європа має інтегрувати у свою оборону вже «вчора»?

— Їм потрібно інтегрувати весь спектр нашого досвіду. Найперше — системи радіоелектронної розвідки. Засоби РЕР дозволять їм бачити канал управління дроном, визначати напрямок та відстань до загрози.

Далі — автомобільні та окопні РЕБи. Кожна одиниця бронетехніки, кожен автомобіль прикордонників, кожне скупчення піхоти на передовій має бути захищено портативним РЕБом. І, звичайно, індивідуальні кишенькові детектори виявлення дронів для військовослужбовців.

Якщо розпочнеться масштабна наземна операція за участю армій США чи європейських країн, вони 100% зіткнуться з масовим застосуванням FPV-дронів. Без цих засобів захисту армія просто не зможе функціонувати.

— Чи існує ризик, що поки Європа розгортатиме масове виробництво РЕБ, дрони вже перейдуть на машинний зір та завадостійкі канали зв’язку? Як грати на випередження?

— Ризик є завжди, але наша перевага полягає у досвіді надшвидкої адаптації. У компанії, яку я представляю, ми завжди намагаємося дивитися на пару кроків уперед. І ми розуміємо, що боремося не просто з дронами, а із самим зв’язком, завдяки якому керують технікою або передають дані.

Нині ми бачимо еволюцію частот: якщо раніше управління зазвичай обмежувалося діапазоном до 1000 МГц, то сьогодні ми вже створили рішення для боротьби на частотах до 8000 МГц і плануємо розгортати системи до 12 000 МГц. Ми постійно аналізуємо, куди може розширюватися розвиток дронів, і дзеркально розвиваємо засоби протидії.

Ба більше, це стосується не лише повітряних цілей. Ми вже бачимо активне використання наземних роботизованих комплексів (НРК). Скоро ми прийдемо до того, що взагалі все буде роботизовано.

Боєць або дистанційно керуватиме роботом, або просто займатиме позицію, щоб її утримувати. Тому наше головне завдання — перервати дистанційне управління, щоб технікою неможливо було керувати.

Сьогодні Україна є одним з лідерів світу у розвитку РЕБ-систем. Ми йшли до цього крок за кроком: з’являлася нова загроза — ми знаходили рішення. Європа ж на даний момент лише починає стикатися з тим, що ми вже подолали.

У них наразі немає технологій, які працюють на три кроки вперед, вони здатні протидіяти лише тим реальним загрозам, які бачать прямо зараз.

— Чи потрібна НАТО окрема «екосистема масового РЕБ» — свого роду технологічний альянс, який працюватиме за принципом відкритої архітектури?

— НАТО та європейським країнам однозначно потрібно системно перебудовувати свою архітектуру. Їм уже варто створювати окремі департаменти радіоелектронної боротьби в межах свого командування ППО або ж виокремлювати сили протиповітряної оборони із системами РЕБ і РЕР у самостійні структури.

Національна гвардія України два роки тому вже відкрила такий департамент, а тепер створюються підрозділи наземних роботизованих комплексів. Європейцям потрібно переймати цей досвід, відправляти до нас своїх фахівців і не соромитися вчитися, а ми зі свого боку маємо їм у цьому допомогти.

— Пане Андрію, ваш прогноз: якщо завтра подібний «кіпрський сценарій» повториться в Рамштайні чи Жешуві, чи готові ми до цього технологічно, чи знову будемо рахувати мільйони доларів, витрачені на збиття копійчаних пластикових літачків?

— Скажу відверто: на даний час Європа не готова до таких загроз. Поки в них є запаси дорогих ракет, вони зможуть відбивати певну частину атак, але далеко не всі. Як я вже казав, якщо дрон іде на наднизькій висоті, радар його не бачить, а відтак і зенітна ракета не допоможе.

Доки не буде вибудована багаторівнева комплексна система, що включатиме обов’язкову радіоелектронну розвідку та ефективні засоби РЕБ, ризик залишатиметься дуже високим.

Європі потрібен комплексний підхід, і наше завдання — допомогти партнерам його реалізувати. Тому що в сучасній війні технології змінюються дуже швидко, і виграє той, хто здатний адаптуватися швидше за інших.