Кати, які повернулися вбивати: помста йде до них

Кати ніколи не зникають безслідно. Вони або ховаються в тіні, або стають частиною нової тиранії. І рано чи пізно кожен із них чує кроки відплати.

Так сталося й з тими, хто 12 років тому стріляв у спини беззбройним українцям на вулиці Інститутській.

Тими, кого народ знає як “Чорну роту» спецпідрозділу Беркут.

Після масових убивств у центрі столиці вони втекли — хто в окупований Крим, хто до росії, хто в підрозділи каральних структур загарбника. Здавалось би, життя їм подарували. Але тепер, коли росія прийшла з великою війною, — коло замкнулось.

Їхні імена, адреси, підрозділи, номери телефонів — усе це зібрали українські журналісти та слідчі разом із проєктом Українська правда та Книгою катів українського народу. 

Це — історія, яку мають почути ті, хто досі вірить, що зло може втекти. Не може.

Україна не забула. Так чи інакше настане день, і вони не матимуть, куди бігти.

Істоти зла: як народилася «Чорна рота»

Усе почалося наприкінці 2013 року, коли режим Януковича кинув своїх силовиків проти студентів на Майдан Незалежності.

30 листопада, під особистим керівництвом тодішньої верхівки МВС та російських агентів у владі, бійці «Беркуту» били, калічили та переслідували молодь.

У тих злочинах брали участь усі майбутні перевертні — садовник, кусюк та інші.

Вони отримали смак безкарності. І, як завжди буває зі злочинцями, захотіли більшого.

У лютому 2014-го «чорноротовці» вийшли на полювання. Озброєні, замасковані, безіменні.

20 лютого в центрі столиці вони розстрілювали людей.

48 убитих за один ранок. 48 беззбройних. 48 українців.

Їхні командири в паніці палили зброю, тікали коридорами влади, а потім — у Крим і росію.

Але історія — не про їхню втечу. А про те, ким вони стали далі. І чому тепер їм доведеться відповідати.

Післявтеча: як кати стали слугами кремля

Ті, хто колись бив українців кийками, тепер б’ють росіян кийками на акціях протесту.

Ті, хто стріляв у цивільних, тепер стріляють в українських військових.

Ті, хто катував студентів у підвалах Києва, тепер служать у силових структурах окупанта.

сергій кусюк

Колишній командир київського «Беркуту».

Тепер — силовик у московському ОМОН, командир підрозділу, який розганяв протести проти путінського режиму.

Той самий почерк: бити, ламати, кидати в автозаки.

дмитро садовник

Командир «Чорної роти». Втік першим.

У Криму став офіцером росгвардії — заступником начальника управління. Веде паради, носить чужу форму, піднімає прапор окупанта.

Але його ім’я давно у списку. І списки ці довгі, докладні та невмолимі.

Інші кати

Десятки втекли на заробітки в російські охоронні фірми. Інші — у ФСБ, ОМОН, поліцію та армію.

Частина — у ПВК «Вагнер». Найцікавіше: багато хто з них засвітився на окупованій Херсонщині, Донеччині та Луганщині в перші місяці вторгнення.

Ті самі руки, що били людей у Києві, тепер катували цивільних на півдні України.

Кримський слід і Херсонське багно

Частина беркутівців осіла в Криму, отримала російські паспорти й приєдналася до каральних підрозділів окупантів.

Їхні російські SIM-карти фіксувалися в Херсоні у 2022 році, коли місто жило під окупацією, а на вулицях хапали людей.

Вони служили в росгвардійському «Беркуті» — під тим самим ім’ям, але з двоголовим орлом на шевроні.

І саме вони передавали окупантам досвід українського спецпідрозділу.

Досвід тортур, переслідувань, викрадень, розгону протестів.

Війна прийшла по них

Чимало з них нині служить у російських військах на Запоріжжі, Донеччині, Луганщині, Херсонщині.

І тепер вони — уже не спецпризначенці, не «еліта», не «сила».

Вони — просто м’ясо війни, яке кидають під українські дрони.

Жодне їхнє ім’я не забуте. Україна називає речі своїми іменами:

Ви — кати. Ви — зрадники. Ви — мішені. Кожен із вас думав, що зможе сховатися за російським паспортом. За чужим прапором. За чужою армією. Та справедливість — терпляча. І коли вона приходить — вона приходить назавжди. Ви хотіли повернутися? Ви повернулися. Тепер — ваша черга відповідати.