«Допоки б’ється моє серце — буду працювати для добра України»: вояк УПА і політв’язень Мелетій Семенюк
Від служби в лавах УПА через радянські табори й переслідування Мелетій Семенюк проніс незламне прагнення боротися за свободу українського народу та незалежність держави Україна.
У волинських лісах і в бараках ГУЛАГу, в боях проти підрозділів НКВС та під час Норильського повстання 1953 року, в радянському підпіллі й у відкритій громадській діяльності вже за незалежної України він залишався вірним своїм переконанням та ідеалам.
До 100-річчя від дня народження Мелетія Семенюка (1925‒2004) АрміяInform згадує життєвий шлях і боротьбу вояка УПА, політв’язня радянського режиму та борця за незалежність України у XX столітті.
«Я ріс у любові до України»
Мелетій Семенюк народився 12 вересня 1925 року в селі Борочиче Горохівського повіту Волинського воєводства, яке нині належить до Мар’янівської селищної громади Луцького району Волинської області.
Батько Мелетія Федір Семенюк був колишнім військовослужбовцем прикордонних частин армії УНР та відзначався запальним характером, який передався синові. Пізніше Мелетій Семенюк згадував, що успадкував від батька його непосидючу вдачу.
Бунтівний та непокірний характер Мелетія проявився вже в дитинстві: коли 1937 року його старшого брата Леоніда заарештувала польська поліція, хлопець кинувся на жандарма й скуштував у відповідь «кулаків та нагайок».
Це стало першим зіткненням із репресивними структурами, яке Мелетій запам’ятав на все життя. Багато років по тому він жартував, що саме тоді в нього «зародилася любов до правоохоронців».
Провчившись шість класів у селі Цегів та пів року в гімназії в Горохові юнак був змушений залишити навчання через смерть батька та лихоліття Другої світової війни, яка саме вибухнула під той час.
«Зрадником своєї батьківщини я не був, а навпаки зневажаю тих, хто ними був»
Брата Мелетія Семенюка Леоніда мобілізували до Червоної армії, він загинув у серпні 1941 року поблизу Смоленська. Натомість Мелетію випало стати до лав Української Повстанської Армії.
Спочатку юнак доєднався до діяльності підпілля ОУН, а 22 січня 1944 року вступив до УПА, де його зарахували до розвідувального відділу військової округи «Лиман».
У цей час Мелетій виконував складні завдання зі збору відомостей про пересування радянських і німецьких військ, стежив за місцевими донощиками. Пізніше його перевели до сотні «Павла», де він виконував також функції політвиховника.
Досвід розвідницької та пропагандистської роботи сформував у вояка УПА вміння приховано збирати інформацію та працювати з людьми. Ці вміння дуже знадобились йому в майбутньому під час перебування у радянських таборах.
Коли в серпні 1944 року підрозділи УПА зазнали значних втрат у сутичках із НКВС, Мелетій Семенюк під псевдо «Богдан» очолив один із невеликих загонів розбитої противником сотні «Павла».
6 вересня 1944 року пораненого Мелетія Семенюка захопили в полон. Суд був швидким і суворим: 27 жовтня 1944 року рішенням військового трибуналу військ НКВС Волинської області його засудили до розстрілу.
«У камері смертників людина прагне жити!»
На початку 1945 року смертну кару Мелетію Семенюку замінили на 15 років виправно-трудових таборів. На виконання вироку упівця етапували до Казахстану, де він відбував покарання в таборах «Карлаг» і «Степлаг».
Це були одні з найбільших таборів радянської карально-репресивної системи, куди масово звозили військовополонених, учасників підпілля та засуджених за «антирадянську діяльність».
Згодом Мелетія Семенюка переводили до інших табірних пунктів — Воркути, «Озерлагу», а пізніше до Норильська. У цих місцях утримували в’язнів, які вважалися особливо небезпечними.
Ув’язнення не лише заґартувало характер українського повстанця, але й дозволило йому зазнайомитися з багатьма українськими політв’язнями, які вже були або згодом стали відомими діячами визвольного руху.
Перебування в таборах сприяло обміну досвідом та виробленню єдиної лінії поведінки щодо адміністрації. У середовищі «політичних» укріплювалась внутрішня солідарність, яка дозволяла організовувати акції протесту та відстоювати людську гідність.
«Закінчилося свавілля кримінальних злочинців тоді, коли за один день ми їх 40 чоловік знищили»
Через свою бунтівну вдачу Мелетій Семенюк неодноразово опинявся в карцерах і штрафних бараках. Лише за 1951–1953 роки за «порушення режиму» його десять разів карали перебуванням у найтяжчих умовах ув’язнення.
Серед в’язнів Мелетій Семенюк мав репутацію безстрашного та принципового противника адміністрації. У донесеннях агентів КДБ його схарактеризовано як конфліктного чоловіка, який постійно проявляє непокору сам та підбурює до неї інших.
Особливо яскраво Семенюк проявив себе під час Норильського повстання 1953 року — одного із наймасштабніших виступів в’язнів ГУЛАГу. Він входив до складу страйкового комітету та координував дії в’язнів у третій зоні.
Повстання було жорстоко придушене, але саме завдяки таким учасникам, як Мелетій Семенюк, воно тривало кілька тижнів (26 травня — 4 серпня 1953 року) і стало знаковою подією в історії опору радянській карально-репресивній системі.
Окрім адміністрації таборів, політичним в’язням доводилося протистояти також кримінальним злочинцям, які намагалися знущатися та експлуатувати «політичних». Мелетій Семенюк також брав у цьому активну участь.
«Закінчилося свавілля кримінальних злочинців тоді, коли за один день ми їх 40 чоловік знищили. Адміністрація нікого не карала. Слава Богу, якраз начальником табору прислали капітана-фронтовика», — згадував він.
«Залишився на попередніх націоналістичних позиціях»
У червні 1956 року, після 12 років таборів, Мелетій Семенюк повернувся в Україну. Однак навіть після цього він залишався під пильним наглядом — будь-які контакти з друзями чи знайомими з підпілля чи дисидентського середовища ставали приводом для нових репресій.
Зв’язки з колишніми політв’язнями й листування з побратимами стали підставою для нового арешту. У квітні 1959 року Мелетія Семенюка засудили до восьми років ув’язнення за «антирадянську агітацію».
Як доказ використали його записник, у якому були тексти з позитивними згадками про Івана Мазепу та Михайла Грушевського, а також виписки про шкідливість для українського народу Переяславської ради 1654 року.
У висновку акту експертизи вилучених у Мелетія Семенюка документів зазначалось: «…залишився на попередніх, чужих народу, націоналістичних позиціях, вважає своїм головним завданням продовжити злочинну діяльність».
Покарання Семенюк відбував у Мордовських таборах («Дубравлаг»), де здобув фах електромонтера. Повернутися на Волинь він зміг лише у січні 1966 року. Певний час працював водієм у радгоспі, одружився й виховував дітей.
Однак КДБ не знімало його з обліку: регулярно проводили обшуки, викликали на допити, не дозволяли виїжджати за межі області. У 1972 році, під час масових арештів дисидентів, у його будинку теж відбулися обшуки.
У 1977 році Мелетія Семенюка заарештували втретє — формально за «порушення правил обліку техніки», але справжньою причиною стала підозра у зв’язках з Іваном Світличним та іншими українськими дисидентами.
Цього разу Мелетія Семенюка засудили до п’яти років позбавлення волі й відправили в колонію суворого режиму. Це ще раз підтвердило, що влада розглядала його як частину опозиційного середовища, навіть якщо його звинувачення не мали прямого юридичного підґрунтя.
«…допоки б’ється моє серце і я можу рухатися — буду працювати для добра України, добудовувати те, що не добудоване!»
Після звільнення 1982 року Мелетій Семенюк знову повернувся на Волинь. Хоча він і перебував під наглядом, однак зміг поступово встановлював контакти з демократичним рухом, спілкувався з молоддю, ділився спогадами про УПА й табори.
Саме в ці роки визріла його роль як сполучної ланки між ветеранами визвольної боротьби 1940-х років і новою хвилею українського опору. Це підготувало ґрунт для його активного включення в демократичні процеси, які завершились розпадом СРСР та проголошенням незалежності України.
У 1988 році Мелетій Семенюк став одним з організаторів Волинського відділення Української Гельсінської спілки. Для колишнього вояка УПА це означало публічне повернення до відкритої політичної діяльності після десятиліть переслідувань.
У вересні 1990 року Мелетій Семенюк заснував Волинське крайове братство ветеранів ОУН—УПА імені Клима Савура й очолив його. Впродовж 1990-х років ця організація займалася відновленням місць поховань повстанців, увічненням пам’яті полеглих, встановленням пам’ятних знаків у селах Волині й на Холмщині.
Мелетій Семенюк публікував статті в обласній періодиці, розповідаючи про діяльність УПА, події війни та власний досвід у таборах. Його спогади мали на меті повернути суспільству пам’ять про підпілля, показати героїзм простих бійців, а також розвінчати радянські міфи про «кровожерливих бандерівців — посіпак німецько-фашистських окупантів».
Мелетій Семенюк залишався активним до останніх років життя. Він помер 7 жовтня 2004 року у Луцьку, похований у рідному селі Борочиче. Лише 2020 року держава Україна офіційно реабілітувала вояка УПА й учасника Норильського повстання 1953 року як жертву радянських репресій та визнала його борцем за українську незалежність у XX столітті.
Текст підготовлено на основі статті Ярослава Антонюка «Мелетій Семенюк: життя у боротьбі» (З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2025. № 1 (63)) та книги Лесі Бондарук «Прямостояння. Українці в особливих таборах ГУЛАГу» (Харків, 2023).
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
