«Мирні» угоди країни Z: договори російської федерації з Татарстаном і Башкортостаном

Наприкінці 1980-х років перед татарами, башкирами та іншими корінними народами радянської росії відкрилося вікно можливостей.

Національний підйом у республіках був сильний, москва ж ставала дедалі слабшою. Можна було пробувати повертати свої права, проголошувати незалежність, але більшість республік не стали цього робити. Боялися. Винятком були Ічкерія, Татарстан і Башкортостан.

Розуміючи свою слабкість, москва пішла на чергову хитрість. Тодішній президент росії Борис Єльцин, відвідав з офіційним візитом усі ключові республіки й регіони й пообіцяв «стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути». Щоб закріпити «права» він запропонував підписання федеративного договору.

Чеченська Республіка Ічкерія відмовилася його підписувати і пішла в цьому до кінця — аж до війни за свою незалежність. Татарстан також відмовився, але щойно виторгував для себе окремі преференції, одразу ж підписав. Башкортостан підписав відразу, як і інші «суб’єкти федерації». Це сталося 31 березня 1992 року в москві. А вже 25 грудня 1993 року вступила в дію нова конституція рф, яка оголосила про верховенство власних норм над нормами федеративного договору, нівелювавши його значення. І це був тільки початок.

Якби Татарстан і Башкортостан не підписали договір з москвою, якби підтримали Ічкерію і також оголосили про свою незалежність, то навряд чи в москви вистачило б сил зупинити «парад суверенітетів» та вести війну відразу на кілька фронтів.

Розповімо детальніше, як сталося, що на початку 1992 року татари й башкири були за крок до незалежності, а зараз смиренно утилізуються на війні в Україні.

Жага до незалежності, величезне бажання бути вільними ніколи не зникали з пам’яті та характеру татарського народу. Тому не дивно, що в моменти історичних переломів у країні татари піднімалися на боротьбу за свою свободу. Ще в 1988 році було засновано Всетатарський громадський центр (ВТГЦ) — найвідоміше громадсько-політичне об’єднання татарського національного руху. Згодом, у квітні 1990 року з’явилася перша татарська некомуністична партія національної незалежності «Іттіфак», яку зазвичай називають татарською націоналістичною партією. Вона була названа на честь Іттіфак аль-Муслімін, дореволюційної мусульманської політичної партії, представленої в думі царської росії. Офіційно партію було зареєстровано тільки 3 січня 1992 року.

Саме праця та вплив цих осередків Татарського національного руху спричинили те, що:

— 30 серпня 1990 року Верховна Рада прийняла Декларацію про державний та регіональний Суверенітет;

— у 1991 році Татарстан не брав участі у виборах президента росії. Щоб це стало можливим 14 до 27 травня 1991 року патріоти татарського народу тримали політичне голодування на головній площі Казані;

— 24 жовтня 1991 року Верховною Радою Татарстану було прийнято постанову «Про Акт державної незалежності Республіки Татарстан»;

— 26 грудня 1991 року Верховна Рада Республіки Татарстан ухвалила декларацію про вступ Татарстану до Співдружності Незалежних Держав як держави-засновниці;

— 21 березня 1992 року проведено Референдум про статус Республіки Татарстан. Понад 61% населення Республіки Татарстан проголосувало за створення власної незалежної держави;

— 22 травня 1992 року ухвалюється постанова Верховної Ради Татарстану про статус Татарстану як Суверенної держави;

— 30 листопада 1992 року запроваджується нова Конституція Республіки Татарстан, яка оголошує її Суверенною державою;

— 12 грудня 1993 року Республіка Татарстан бойкотує конституційний референдум. Явка була надзвичайно низькою — менше 15%.

Але незважаючи на все це, 15 лютого 1994 року в москві Президент Республіки Татарстан Мінтімер Шаймієв і президент росії Борис Єльцин підписали «Договір російської федерації та Республіки Татарстан про розмежування предметів ведення та взаємне делегування повноважень між органами державної влади російської федерації та органами державної влади Республіки Татарстан». За цим договором Республіка Татарстан отримала ширші права порівняно з іншими республіками, але відмовилася від незалежності.

Новий імпульс у час розвалу радянського союзу отримав і башкирський національний рух. Утворилися нові башкирські організації. Найавторитетнішими і найчисельнішими серед них були Башкирський народний центр «Урал», башкирська організація «Ак тірма», Спілка башкирської молоді, Башкирська народна партія та інші.

Найавторитетнішою організацією, до якої увійшла башкирська еліта та інтелігенція, був Башкирський народний центр «Урал». Саме там були розроблені основні пункти щодо ухваленого в майбутньому суверенітету Башкортостану, розроблялася Конституція РБ, закон про башкирську державну мову тощо. Виступали вони і проти підписання федеративного договору 1992 року між Республікою Башкортостан і росією, вважаючи, що він виявиться черговим «клаптиком папірця» для москви.

Коли перший президент Республіки Башкортостан Муртаза Рахімов 1992 року повернувся з москви з підписаним договором, башкирська інтелігенція зустріла його з плакатами, що різко засуджували цей крок. Башкирська молодь зі Спілки башкирської молоді (СБМ) взагалі закидала президента сніжками під крики «Ганьба!».

У 3 серпня 1994 року було підписано ще один договір, який команда Рахімова назвала тріумфом башкирської політики. А насправді це було остаточне закріпачення Республіки Башкортостан. Через 10 років москва відмовилася продовжувати договір із Башкортостаном. Це був уже третій випадок в історії, коли росіяни в односторонньому порядку порушили свій же договір з башкирами.

З приходом до влади владіміра путіна почалися нападки на права національних республік. Всі республіки були змушені переписати свої конституції відповідно до конституції рф, прибрати суверенітет з урядових документів, федеративні договори з республіками не продовжували, почали обмежувати використання національних мов тощо. Близькі до путіна олігархи почали захоплювати підприємства регіонів та національних республік.

Стара політика москви щодо остаточного поневолення корінних народів набула нового вигляду — вона продовжується через їх русифікацію, асиміляцію в «русском мірє». Для цього було вжито низку заходів щодо маргіналізації мов меншин, виключення їх із соціально-політичного життя та повернення до використання лише на побутовому рівні.

Було видано указ, згідно з яким учні шкіл повинні були складати Єдиний державний іспит тільки російською мовою, що негайно підірвало всю систему освіти. У 2018 році державна дума рф ухвалила поправки до закону «Про освіту», що скасовують обов’язкове вивчення мов національних автономій у школах. Ці правки викликали нові протести в республіках.

У всіх національних республіках заборонили називати обраного керівника республіки президентом. Республіка Башкортостан перейменувала пост президента на «главу» у 2014 році. Татарстан тримався до останнього, але й він зламався у 2023 році.

У 2023 році до Конституції Республіки Татарстан було внесено низку поправок. Визнані такими, що втратили чинність, положення про громадянство Республіки Татарстан; згадування договору «Про розмежування предметів ведення та взаємне делегування повноважень між органами державної влади російської федерації та органами державної влади Республіки Татарстан»; повноваження Держради щодо встановлення системи органів виконавчої влади. З’явилася стаття про можливість створення Конституційної ради РТ. Крім того, виключені норми про Конституційний суд РТ, який було ліквідовано з 1 січня 2023 року. Вилучено положення щодо погодження кандидатури на посаду Прокурора РТ. Татарстан визначено як демократичну правову державу в складі російської федерації. Змінено найменування посади вищої посадової особи з «Президент Республіки Татарстан» на «Глава (Раїс) Республіки Татарстан». Також у Конституції Татарстану з’явилася стаття 124, яка дозволяє змінювати статтю 1, де згадується договір та суверенітет республіки, без референдуму.

Нині лідери татарського і башкирського національних рухів, відчуваючи на собі всі фізичні і моральні репресії (обшуки, арешти у сфальсифікованих справах, штрафи на великі суми, абсолютне недотримання прав і свободи слова) розуміють, що путінський режим веде до знищення татар і башкир, як націй.