500 куль у ворога одним «пострілом»: мінно-вибуховий майстер-клас від «Баха»
— Позивний з’явився дуже просто — придумали з хлопцями, коли починали у саперній роті. Як з’являються позивні? Якщо ти сам щось не придумаєш, то тобі щось приклеять і те щось може бути далеко не найкращим. Тому придумали щось пов’язане із саперною справою, підривами, — посміхаючись пояснює військовий.
«Боялися, що не встигнемо на війну»
Родом «Бах» з містечка Глибока у Чернівецькій області. До війська майбутній сапер прийшов добровольцем у перші дні широкомасштабного вторгнення. Разом із двоюрідним братом вони рвалися у бій, хоча не мали жодного військового досвіду чи строкової служби у Збройних Силах.
«Я прийшов зі своїм двоюрідним братом. До війни ми практично чотири роки вдвох на одну роботу ходили, були за кордоном. На третій день якраз у брата був день народження і я приходжу зранку до нього в кімнату і кажу: „Ну що, „Бой“ — у нього позивний ще до війни був — я так собі подумав, що піду“. А він каже, що теж надумав, — і ми разом військкомат», — згадує Нікіта.
Навчання на Яворівському полігоні у Старичах, на відміну від сучасної півторамісячної БЗВП, було менш тривалим, однак кожен зайвий день в «учебці» бійці сприймали мало як не покарання, бо прагнули якнайшвидше потрапити на передову.
«Ми уявляли, що навчання буде як в американських фільмах — смуга перешкод у болоті, виживання у лісі, міські бої… По факту було не так трошки, але ми дуже боялися, що ми не встигнемо на війну, дуже рвались. Ми готувались на ВОС 100 як піхота і сподівалися, що будемо, як Рембо, в окопах гасити п**арів — все як у кращих блокбастерах», — розповідає «Бах».
Початкові навички сапера здобував під час боїв
Під час формування бригади у Золотоноші Нікіту разом із братом зарахували в саперну роту, однак повноцінно опановувати мінно-вибухову справу під керівництвом досвідченіших колег «Бах» почав уже під час бойових дій у Донецькій області. Туди боєць потрапив на початку квітня 2022 року. Воював у районі Сєвєродонецька під Воєводівкою.
«Перші бойові виходи у нас жорстко пройшли. Це важко для людини з „гражданки“, коли не відрізняєш „виходи“ від „прильотів“ — здається, що все у тебе летить. Спочатку ми йшли ніби саперна рота, тому що треба ж „штатку“ забити всю, але по факту були піхотою. Тільки у вільний від боїв час сапери контрактники приходили до нас розказували, показували що до чого, давали нам якийсь базовий курс», — розповідає боєць.
Він з вдячністю згадує загартованих у бойових діях під час АТО/ООС побратимів, бо вони могли дати корисну пораду, підказати та показати, що і як потрібно робити. Адже, впевнений військовий, елементарні речі роботи з вибухівкою мусить опанувати кожен піхотинець.
«Кожен піхотинець має як мінімум уміти встановити протипіхотну міну. Звичайно, до міни будь-хто боїться доторкатись, але насправді це максимально безпечно, якщо ти грамотно й акуратно з нею поводишся», — стверджує «Бах».
В обороні грамотні мінні загородження рятують життя піхоти
Щобільше, наголошує сапер, грамотно встановлені мінні загородження не лише не становлять небезпеки для власної піхоти, а рятують їй життя.
«Сучасні завдання саперів — це встановлення мінно-вибухових загороджень. Наприклад, піхота закріплюється і сидить на спостережних пунктах, тобто тримає якусь зону відповідальності. Ми висуваємося, встановлюємо міни типу МОН у керованому вигляді. Так ми „зашиваємо“ власну піхоту, щоб ворог не зміг без втрат до наших позицій наблизитись», — пояснює сапер.
Навіть найменша з протипіхотних мін МОН-50 може зупинити наступ великої групи противника, адже її вибух забезпечує скерований вибух і удар півтисячі уламків у певному секторі.
«Ти просто одну кнопку натиснеш — і полетить 500 куль в один сектор. Ми встановлюємо міни по фронту, щоб зайняти всю ділянку. Тоді замість того, щоб вистріляти 20 магазинів, ти можеш одну кнопку натиснути. Бачиш — іде якась група. Клац — і група лягла.
Перші два з групи лягають автоматично, бо ти одразу вже решето з них зробив. А інші вже не полізуть далі, бо частина з них „300“, а інші налякані й повинні евакуювати поранених. Хоча зустрічалися на Куп’янському напрямку „шторм-зет“, так там просто у них немає вибору назад іти — тільки вперед, бо позаду „заградотряди“», — пояснює «Бах».
У наступі сапери також необхідні
«В наступах я особисто не брав участь, але ми проробляли шляхи, працювали з групами ССО, з ДРГ, з колегами з розвідки, які готувалися до штурмових дій, — розповідає військовий про роль саперів у підготовці до наступальних дій», — розповідає військовий.
Так звана «сіра зона» між позиціями дуже щільно замінована як нами, так і ворогом, тому перед тим, як бійці зможуть розпочати штурм, сапери повинні як зняти власні мінні загородження, так і максимально розчистити шлях до позицій противника від ворожих мін.
«Для того, щоб група приховано пройшла без втрат, у першу чергу вилазимо ми і все розміновуємо. Якщо є можливість, то використовуємо міношукачі. Якщо немає — то просто повзком, щупами. Спочатку ми зробили коридор в своїх загородженнях, проповзли, зробили максимально до позицій ворожих — і тоді вже група може безпечним коридором зайти», — каже сапер.
Подібним чином розчищають також шлях для бронетехніки, однак там можна використовувати такі механізовані засоби, як установки розмінування. Вони дозволяють прокладати у ворожих мінних загородженнях проходи шириною близько 4 метрів, чого достатньо для руху танка.
«В умілих руках можна робити серйозні речі»
Сапер наголошує, що піхотинець повинен уміти не лише виявляти, але й встановлювати міни. Ураження, якого можна завдати ворогу завдяки встановленню мін скерованої дії, в багатьох випадках може стати для нього фатальним. Так можна знищувати та зупиняти цілі групи російських піхотинців:
«Як показує практика, на БЗВП людей навчають поводження зі зброєю, стрільбі, тактиці, такмеду. На інженерну підготовку взагалі може бути всього 1‒2 години за весь курс. Але в нинішніх реаліях піхота повинна вміти ставити міни.
Зараз є багато мін американського зразка по типу M18А1 Claymore. У нашій армії це вважається інженерним боєприпасом, а в американській армії — це піхотний боєприпас. Він іде так само як одноразова РПГ, так само як гранати. Так само йде і „Клеймор“ — маленька сумочка, міна протипіхотна і мережа з уже готовим підривачем.
У тебе може не бути сапера з тобою в окопі кожну секунду, який може тобі поставити. Але може бути декілька мін „Клеймор“. Тоді виліз акуратно, поставив. У мене є знайомі зі штурмових бригад, то розповідають, що були випадки, як наші хлопці тримали за допомогою таких мін оборону і відбили кілька штурмів.
Банально просто йде штурмова група, вони за бруствер поклали міну, клац — і група лягла. Перекурив, перезарядився. Бачиш знову група — міну поставив, клац. А хто живий лишився — того дострелив. Тобто в умілих руках можна робити серйозні речі».
З серпня 2024 року «Бах» служить у 115 окремій механізованій бригаді інструктором з мінно-вибухової підготовки. Він вчить новоприбулих після БЗВП піхотинців не боятися мін, розміновувати вибухонебезпечні предмети та встановлювати міни у бойових умовах.
«Даємо кожну міну бойову пощупати, кожен детонатор, кожну „польовку“, кожен підривач. Пояснюємо і показуємо, як підривати, які є машинки підривні і так далі. Всі все пощупали, дали декілька спроб установити. Звичайно без підриву, але базовий досвід бійці отримують і в бойових умовах зможуть ним скористатися», — розповідає сапер.
За час служби на посаді інструктора з мінно-вибухової справи він разом із побратимом із позивним «Монах» підготував уже кількасот бійців. «Бах» упевнений, що ґрунтовна всебічна підготовка українських воїнів — одна із ключових запорук перемоги.
Адже недостатньо бути вмотивованим і мати необхідну зброю — слід вміти її вміло скористатися. Тож служба інструктора — важливий внесок у перемогу над ворогом.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-02-05 06:38:00
