Віталій Дейнега: «Чому заморозка американського фінансування це погано і чому не дуже?»

Ексзаступник Міністра оборони України, засновник «Повернись живим» і «Ukrainian witness» Віталій Дейнега про призупинення фінансування США грантів та проєктів в Україні:

«Чому заморозка американського фінансування це погано і чому не дуже?

Державний департамент США у п’ятницю 24 січня видав розпорядження про паузу в усіх наявних та нових програмах іноземної допомоги згідно з наказом Дональда Трампа. У випадку України мова йде про безліч гуманітарних проєктів, зокрема допомогу школам та лікарням, а також отримання грантів різними громадськими організаціями.

Оскільки значну частину останніх десяти років я так чи інакше провів у громадському секторі як засновник, очільник, консультант чи просто спостерігач, дозволю собі пояснити кілька речей.

Українське громадянське суспільство можна розділити на підвиди за багатьма критеріями, але один із найважливіших – це фінансування. Багато організацій починають на волонтерських засадах, бо горять якоюсь ідеєю чи бажанням вирішити проблему. Але потім ентузіазм здебільшого зустрічається з потребою платити рахунки. Звісно, існують суто волонтерські організації, але їх відносно небагато.

Наприклад, проєкти, які я заснував, “Повернись Живим” та “Ukrainian Witness” (“Український свідок”, або “Свідок” – укр.) починались як волонтерські. Потім їхню статутну діяльність (насамперед зарплати) фінансували дружні бізнеси, приватні меценати та просто друзі, які давали гроші без якихось умов чи зобов’язань з нашої сторони. І вже на наступній фазі з’являлися грантодавці.

Тут важливо розуміти, що отримати перший грант не так просто. А отримати його на діяльність, прямо пов’язану з війною – ще складніше. А оскільки прогинати свої цілі під вимоги грантових заявок ми ніколи не прагнули, то шлях до грантів був довгим.

«Повернись живим» взяв свій перший мікрогрант десь на четвертому році існування. “Свідок” залучив перші крупні грантові гроші на початку третього року. Це відрізняло нас від іншої когорти організацій – створених саме під отримання грантів. Або таких, які, приховано чи не дуже, лобіюють інтереси окремих політиків та бізнесменів чи займаються відвертим інформаційним рекетом і з цього живуть. Звичайно, можна продовжувати сегментувати і всередині цих груп, але загальна картина виглядає плюс-мінус такою.

Організацій, здатних залучати гроші бізнесу без зобов’язань чи жити суто з пожертв своїх підписників, небагато і вони є радше винятком. Тому, по суті, під холодний душ потрапили команди, які повністю чи частково працюють за гроші донорів.

Я думаю, мало хто стане сперечатися, що пауза в американському фінансуванні української медицини та відбудови – це погано.

Але чому тоді заморозка грантів здається частині суспільства чимось добрим? Справа у тому, що більшість тих, хто зловтішається – це представники організацій, які з різних причин не можуть чи не хочуть отримувати грантове фінансування. Чому? Бо не вміють, не хочуть чи не спроможні. Скажімо, не можуть, бо їхня діяльність не підпадає під грантові програми (приміром, безпосередня допомога комбатантам чи участь у бойових діях), або не хочуть, бо по факту є лобістськими організаціями, які представляють на цьому полі інтереси окремих політиків чи компаній (часто-густо і тих, і інших одночасно).

Але є і цілком обґрунтовані аргументи на підтримку паузи та аудиту. Річ у тім, що існує цілий ринок неефективних організацій, головна заслуга яких полягає в умінні правильно заповнити грантову заявку та імітувати бурхливу діяльність. Іноді мати реальний вплив на розвиток країни і суспільства та виконати формальні критерії грантової угоди – це одне й те саме, а іноді – прямо протилежне.

Я гадаю, що більшість із вас здивувались би, наприклад, людям, які у Вашингтоні мають вплив і репутацію, яка, м’яко кажучи, не відповідає їхній же репутації в Україні. Так само й ваше особисте відчуття важливості тих чи інших ГО для країни, найімовірніше, сильно не співпаде з тим, як і на кого витрачають гроші донори.

Іноді працівники донорських організацій дають гроші не тим, хто зробить більше, а тим, хто краще відзвітує і з ким буде менше клопоту. Серед громадських організацій можна зустріти еталони ефективності та честі. А можна і команди, чиї результати реально побачити лише в презентації, на папері та в їхній бурхливій фантазії.

Крім того, в нас існує купа вимог щодо доброчесності до чиновників та політиків, але не до громадських активістів. Мені не відомі прецеденти, коли донори “били би по руках” активістів за підозрілу діяльність. Наприклад, за те, що активісти, які на папері борються з корупцією, по факту можуть виступити публічними адвокатами тих, кого в ній звинуватили.

На мою думку, частина активістів давно “спіймала зірку” та стала вести свою політичну гру, яку їм не делегували ані донори, ані суспільство. Я у своєму останньому дописі в Facebook прямим текстом звинуватив частину з них у недоброчесності, лицемірстві та потрійних стандартах. Бо без належного контролю люди можуть почати грати не за правилами, а так, як вигідно особисто їм.

Тому можна сказати, що “ринок” грантових проєктів доволі неефективний і справді потребує, щоб ті, хто надає гроші, провели якісний аудит. Але, на мою думку, серед отримувачів перших дрібних грантів значно більше направду позитивних організацій, які горять своєю ідеєю. А серед отримувачів великих вистачає баласту та організацій зі, скажімо так, своєрідним розумінням доброчесності. І поки товстий схудне, худий, як відомо, здохне. Тому виживуть, на жаль, далеко не кращі і не найбільш ефективні.

І ще одна з причин, чому зупинка фінансування – це погано. Кожен із нас знає купу прикладів неефективності та недоброчесності різних ГО, але більша частина грантових ГОшок – це люди, які роблять щось корисне, не просячи на це гроші у вас, щоб ви могли ці кошти витратити на себе або армію.

Але це пів біди. Якщо з громадського сектору в Україні піде значна частина західних грошей, їхнє місце займуть інші гроші. Просто нагадаю вам, що колись “антикорупціонерами” були Дубінський та Шарій. І вони якось справлялись без грантів.

Розглянемо приклад корисності та незамінності грантових ГО.

Кілька місяців тому вийшло розслідування щодо корупції на закупівлі дронів ДССЗЗІ під наглядом Мінцифри. Його презентували чомусь не в телемарафоні, на Суспільному чи у когось із іменитих антикорупціонерів. Воно вийшло на Громадському, яке за відносно невеликі західні гроші може собі дозволити бути справді незалежною редакцією і казати правду, яку хтось інший замовчав б через цензуру, самоцензуру, конфлікт інтересів справи чи власні політичні амбіції.

Під час війни у громадян точно не буде грошей на підтримку всього хорошого і боротьбу з усім поганим. Бо війна – це неосяжна кількість горя, і на все нас не стане.

Я не дуже люблю більшу частину нашого громадянського суспільства та свого часу з нього пішов. І не повернувся б, якби не повномасштабна війна. Але краще таке, неідеальне громадянське суспільство, ніж Дімка “Текілка” розливу 2013 року (люди молодші за мене можуть загуглити) чи Мирослав Олешко.

Нішу, яку заповнювала підтримка USAID, швидко займуть. І, на жаль, не європейські гроші, а олігархічні, китайські та російські. А ще гроші політиків, тютюнових компаній і грального бізнесу. І вони замовлять свою музику та зроблять з громадських організацій безкоштовний сир для своїх мишоловок. От і все.

Тому мені здається, що проблема не в існуванні “паршивих овець” у громадському секторі, а в тому, як створити для них чесну альтернативу і виграти конкуренцію за західне фінансування та довіру аудиторії. Тому виливати тут воду разом із дитиною і здорові організації разом із неефективними – це не найкраща стратегія в умовах війни та браку ресурсів.

Ну і наостанок декілька слів про те, як ця проблема торкнулась мого проєкту. На другий день повномасштабного вторгнення я з двома друзями заснував медіапроєкт Ukrainian Witness. За три роки наші матеріали показали більшість телеканалів і видань світу, які я знав і ще більше тих, про які не чув ніколи.

Ми – один із дуже небагатьох проєктів, який знімає війну і тільки війну. Але ми не є частиною державного мовника чи медіакоманди одного з підрозділів ЗСУ (через що нам важко “замовити музику” чи закрити рот) – ми справді незалежне медіа. У нас немає ніякої реклами, крім згадування благодійних організацій та зборів самих військових. Наші журналісти постійно ризикують життям, щоб показати вам війну, як вона є. Вже понад 10 людей, які в різні періоди в нас працювали чи знімали щось для нас як фрілансери, зараз мобілізуються чи вже служать у різних підрозділах Сил оборони.

А ще для частини героїв наші сюжети були останніми. Як, наприклад, цей: тут герой загинув із нашою GoPro на голові і його друзі та побратими просили, щоб ми випустили відео. Щоб воно зберегло пам’ять. Так, зараз не кожен хоче дивитись репортажі про війну. Але багато людей на ній просто загине і єдиною згадкою про них лишиться чийсь сюжет.

Цього року ми плануємо запустити англомовний канал на YouTube в колаборації з українським ШІ-стартапом Respeecher. А ще ми хочемо зняти документальний фільм суто про військових, на хорошу кіношну техніку з конкретним прицілом на топові міжнародні премії (читайте назви між рядків). Зрештою найвища премія в галузі творчих комунікацій (Каннський Лев) у нас уже є.

Так от, це все було зроблене практично без залучення грошей, які могли б піти на армію. Майже всім нашим донорам юридично заборонено давати гроші на військо, але дозволено на журналістику. Розумієте?

Так що проблема зупинки американського фінансування торкнулась і нас. Але, на щастя, у нас є і запас міцності. Тому під питанням опинилась лише частина наших потенційних проєктів, принаймні поки що.

Тож якщо ви маєте змогу донатити на армію – можете далі не читати. Просто продовжуйте підтримувати військо.

Проте, якщо ваша компанія не може цього робити з якихось причин, давайте попрацюємо разом. Якщо живете в США і шукаєте, як допомогти нам і частково списати це з податків (501(с)(3)) і все таке, або працюєте в компаніях, де можна робити пожертви через Benevity (наприклад, Netflix та Google). Тоді пишіть особисто мені. Готові обговорювати різні формати.

Ну або якщо просто захочете підтримати незалежну військову журналістику скромною щомісячною пожертвою – чекатимемо вас тут.

Якщо ви талановитий редактор, журналіст, оператор чи звукорежисер – надсилайте резюме на [email protected]. Для справді талановитих людей, які хочуть зняти кращі кадри про нашу війну за Незалежність, ми щось придумаємо.

Нам треба розвиватись і ставати сильнішими навіть в умовах криз. Переживали інші кризи – переживемо й цю.

Дякую за те, що ви з нами!

Віталій Дейнега, засновник медіапроеєкту Ukrainian Witness та фонду «Повернись Живим»».

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.