Передовий «стабік» з котом на Донеччині: чому «пакунок пораненого» найпотрібніший поблизу «нуля»
Стабілізаційний пункт 2 Інтернаціонального легіону оборони України АрміяInform показали начальник медичної служби 2 інтернаціонального легіону оборони України старший лейтенант Михайло з позивним «Енгельс» та фельдшер Олексій з позивним «Донателло».
«Енгельс»: створювати медслужбу для «нуля» довелось майже з «нуля»
Своїм позивним «Енгельс» завдячує одному зі старших офіцерів, якому Михайлова борода нагадала відомого німецького філософа. Від початку широкомасштабного вторгнення військовий пройшов шлях від солдата та бойового медика взводу до начальника медичної служби 2 Інтернаціонального легіону оборони України.
25 лютого 2022 року Михайло мобілізувався як солдат, однак невдовзі став бойовим медиком взводу. Коли ж стало відомо про його медичну освіту — він закінчив Національний медичний університет імені О. О. Богомольця у Києві за спеціальністю радіолога — «Енгельса» призначили на посаду лікаря медичного пункту та представили до офіцерського звання.
У 2 Інтернаціональному легіоні офіцер вже півтора року служить начальником медичної служби. Створювати службу довелося з нуля, бо коли Михайло її очолив, у ній було два водії, два фельдшери та жодного лікаря. Тож кадрове питання довелося вирішувати одночасно із налагодженням матеріального забезпечення.
— Два фельдшери, два водії та нуль лікарів. А зараз у нас уже п’ятеро лікарів — повністю закритий штат. Щоб організувати медслужбу, насамперед необхідні люди. Якщо є люди і в людей є ініціатива, то далі буде все, що треба, — каже він.
«Донателло»: ініціативний начмед — запорука успіху
Олексій «Донателло» додає, що дуже багато залежить від начальника медичної служби, спроможного організувати роботу колективу та налагодити необхідне матеріальне забезпечення майже «з нуля».
— Я би сказав, що потрібен ініціативний начмед. На момент, коли не було Міші, то і в медслужбі не було майже нічого. Основне, що міг тоді робити Легіон — це намагатися входити у взаємодію з дружніми організмами для допомоги з евакуацією. Була одна машина, була недостатня кількість екіпажів, — наголошує Олексій.
Своїм позивним він завдячує відсутності кількох пальців на руці, що робить його кисть схожою на кінцівку черепашки-ніндзя зі знаменитої серії коміксів та мультфільмів. Маючи таку давню травму, Олексій мав змогу не служити, однак не зміг лишатися осторонь, коли його знання й уміння потрібні, щоб рятувати життя бійців на передовій.
— Це ще в дитинстві, я на війну вже прийшов з неповною кількістю пальців. Можете згадати, що позивний придумала дружина, яке мене дуже любить. Хто інший не додумався б чи не наважився, а от вона так назвала, — жартує медик.
Все зав’язано на цей «стабік» — до «передка» він найближчий
Спочатку батальйонній медслужбі 2 Інтернаціонального легіону доводилось користатися допомогою та підтримкою тих військових організмів, до яких придавали підрозділ, адже їхній рівень комплектації та забезпечення був значно кращим.
— Оскільки ми окремий батальйон, то наша «проклята доля» вічно бути до когось прикомандированими. Якщо ми до когось придані, це значить, ми можемо користуватися якимись ресурсами їхньої організації, в тому числі також медслужби, — пояснює Михайло.
Однак наразі завдяки ініціативності командира та колективу медслужби батальйону ситуація змінилась і вже ті військові організми, до яких придано і з якими взаємодіє Легіон, почали користатися налагодженою роботою стабілізаційного пункту 2 Інтернаціонального легіону.
— На даний момент у бригади, до якої ми прикомандировані й у всіх підрозділів усе зав’язане на цей «стабік». Тобто тепер бригада, до якої ми прикомандировані, працює суто через нас. І якщо подивитися по карті, то, мабуть, такого «стабіка» так близько до фронту більш ніде немає, — зауважує начальник медслужби.
15 хвилин до передової: для «стабіка» — це суперблизько
До «нуля» звідси справді можна доїхати за 10–15 хвилин. Однак така швидка евакуація пораненого можлива лише за ідеальних умов, коли стихають ворожі обстріли та знижується активність російських дронів у повітрі. Тоді пораненого можна дуже швидко доправити на точку, стабілізувати його стан та відправити далі до госпіталя.
— За мірками того, як могло б бути і як бувало — це суперблизько. В інших підрозділах буває, що до стабілізаційного пункту треба їхати годину в одну сторону. І це з урахуванням того, що фронт не є рівною лінією, і треба ще їхати паралельно вздовж нього, щоб дістатися до позицій, — пояснює «Донателло».
Швидка доставка поранених просто з позицій до стабілізаційного пункту — одна з головних переваг медичної служби 2 Інтернаціонального легіону. Медики наголошують, що їм вдалося налагодити механізм евакуації на низовому рівні таким чином, щоб робити все самостійно без потреби залучення ресурсів підрозділів.
— У нас є спеціально обладнані машини, які можуть поїхати туди й забрати пораненого. Ми робимо акцент на тому, що хочемо скоротити час евакуації. Йдемо на ризик, тому що зараз дуже багато поранених не можуть евакуювати з позицій тоді, коли дійсно треба. Гостро постала проблема перетриманих турнікетів, турнікетних синдромів, інфікованих ран. Передовий «стабпункт» дозволяє цього уникнути, — наголошує Михайло.
Два лікарі, фельдшер, водій і … кіт!
Чергування на стабілізаційному пункті організоване за трьома змінами, кожна з яких працює на «стабіку» три доби. Наступні три доби члени зміни відпочивають, після чого ще три доби працюють у медслужбі батальйону. Потому — знов на стабпункт.
— На цей час у нас три зміни по чотири людини: два лікарі, фельдшер і водій. Якщо у нас є поранений, то водій і фельдшер їдуть та забирають його з позиції, привозять сюди. Далі два лікарі стабілізують пацієнта й у цей час готується машина на подальшу евакуацію, — розповідає начальник медичної служби.
Раніше чергування було дводобовим, однак надто часта перезмінка могла привернути увагу ворога, тому від неї відмовились. Є на «стабіку» і постійний «завгосп» — великий чорний кіт Борис, який нікуди не виїжджає і допомагає доглядати за приміщеннями та підтримує поранених морально.
Бо часом, жартують медики, відігрітися, посьорбати на «стабіку» гарячого супу та погладити кота для пацієнтів не менш важливо, ніж отримати необхідну медичну допомогу. Адже легкопоранені, які прибувають з позицій, часто не мали там змоги нормально поїсти та зігрітися.
На позашляховиках та бронетранспортері М113
У розпорядженні медслужби кілька транспортних засобів — бусик, позашляховики і навіть американський бронетранспортер М113, який, щоправда, зараз на ремонті. Всі вони необхідні як для евакуації поранених з позицій, так і для подальшого доправлення їх до госпіталя.
— Чим хороша колісна техніка? Тим, що вона легко ремонтується, має кращий ресурс, швидка. Але вона менш прохідна. Чим хороша «гусянка»? Вона менш швидка, але вона прохідна і має захист. Однак водночас вона привертає дуже багато уваги. Тому якщо ми можемо потихеньку на неброньованій колісній техніці поїхати й не наробивши шуму забрати пораненого — це кращий варіант і ми це робимо, — пояснює «Енгельс».
— Якщо ми знаємо, що нас в будь-якому випадку уже там чекають — забрати пораненого необхідно будь-що, і краще це зробити, поїхавши на гусеничній техніці, то ми вибираємо гусеничну техніку, — додає «Донателло».
Відправляти бійців зі стабпункту до госпіталя можуть як на транспорті медслужби 2 Інтернаціонального легіону, так і машинами суміжників, які не мають змоги забезпечити евакуацію поранених з передової, але можуть без проблем забрати їх зі «стабіка».
Основне завдання — стабілізувати пораненого
— Два лікарі на одного пораненого — цього цілком достатньо. Один працює в ролі анестезіолога, другий — в ролі хірурга. Максимально швидко намагаємося надати допомогу і стабілізувати пораненого, — розповідає «Енгельс».
До лікарів в цей час може долучитися фельдшер або стрілець-санітар, які асистують під час роботи з пацієнтом. Таким чином, з одним пораненим одночасно може працювати три фахівці.
Головне завдання на стабпункті — стабілізувати стан пораненого таким чином, щоб він зміг нормально доїхати до госпіталя. Цей шлях може тривати від 30‒50 хвилин до 1,5‒2 годин і за цей час у транспортному засобі з пораненим не повинно статися нічого критичного для його здоров’я.
— Ми все робимо для того, щоб протягом години пацієнт гарантовано залишався стабільним. Це наше завдання. Він потрапляє в госпіталь, і там вже далі надається повний обсяг допомоги, яка може бути розширеною, — пояснює начальник медслужби.
«Стабік» — це MARCH-протокол на максималках
Щоб надати якісну допомогу, стабілізаційний пункт поблизу передової має бути відповідним чином обладнаний та забезпечений усім необхідним. Кілька приміщень, з яких щонайменше одне має бути теплим та електрифікованим, доступ до води та забезпечення електроенергією — якщо не зі стаціонарної мережі, то принаймні від EcoFlow чи генератора.
— Має бути стіл, на який можна покласти пораненого. Має бути базовий набір розхідників, які використовуються. Це хірургічні базові речі, базове анестезіологічне обладнання, ШВЛ (апарат штучної вентиляції легень — ред.), ларингоскоп, кисневий концентратор, — пояснює начальник медичної служби Михайло.
— Це MARCH-протокол на максималках. Якщо при MARCH-протоколі для солдата все це вкладається в одну аптечку, то тут це займає ціле приміщення. Є все необхідне, щоб зупинити кровотечу, все, щоб забезпечити дихальні шляхи, як нехірургічні, так і хірургічні. Далі все для того, щоб відновити кровообіг, в тому числі нагрівачі крові, безпосередньо кров, розчини, — розповідає і показує обладнання та розхідні матеріали Олексій.
Медики наголошують, що глибше в тилу, буквально за годину їзди звідси, можна облаштувати стабпункт зі значно більшими можливостями, однак критичним є саме час, впродовж якого пораненого будуть туди доставляти. Тож набагато краще мати менш обладнаний «стабік» за 15 хвилин від позицій, ніж ідеальний — за півтори години.
Вибухові поранення — наймасовіші
Найбільш поширеними є вибухові травми та осколкові поранення кінцівок, часто трапляються також струси головного мозку, закриті черепно-мозкові травми. Кульові поранення трапляються значно рідше, натомість багато бойового стресу.
— Рік тому у нас більшість поранених були внаслідок мінометних обстрілів або РПГ, рідше були скиди і АГС, то зараз майже всі поранення — наслідок скидів та атак FPV-дронів. При цьому в основному бійці зазнають уражень при заході на позиції, тому що, коли вже досягнули позиції, вони там в умовній безпеці, а от шлях заходу на позиції дуже важкий, — розповідає Олексій.
Оскільки евакуацію з позицій проводять тоді, коли для цього є змога, на стабпункт може прибути не один, а кілька поранених одночасно. Інколи їх може бути навіть понад 10 — один чи двоє важких, ще кілька — середньої тяжкості та більшість легкопоранені, з контузіями чи бойовим стресом.
— Ми їх всіх сортуємо, по черзі приймаємо і надаємо допомогу. До десяти одночасно — одиничні випадки. В середньому прибуває 3‒4 поранених, із них може бути один тяжкий — йому ми надаємо допомогу в першу чергу. Паралельно працюємо також з іншими залежно від того, наскільки небезпечними є їхні поранення, — каже Михайло.
«Пакунок пораненого» має бути вже на «стабіку»
В одному з приміщень стабілізаційного пункту організовано склад з розхідними матеріалами та іншими необхідними речами. Серед суто медичних «розхідників» привертають увагу акуратно складені цивільні речі — труси, футболки, светри, спортивні штани. Поруч на підлозі кілька пар гумових капців.
— Це все одяг для поранених. Майже всі вони приїжджають у подертому, мокрому, брудному одязі, в крові. Щоб дістатися до поранень, нам цей одяг доводиться з них знімати, зрізати. А наше завдання запобігти гіпотермії, зігріти пацієнтів — треба у щось їх одягнути, щоб їм було тепло, сухо і зручно. Бо якщо він знову вдягне весь свій мокрий одяг на себе, то не зігріється ніколи, — пояснює «Донателло».
Цивільний одяг для поранених медслужбі 2 Інтернаціонального легіону надають волонтери. Також вони передають комплекти адаптивного одягу, який за допомогою спеціальних кріплень на липучках можна легко надягати на пораненого.
— Я вже бачив, що була державна ініціатива зі створенням «Пакунку пораненого». Цікаво, кого ними будуть забезпечувати. Бо якщо ними будуть забезпечувати уже безпосередньо в госпіталях, які за 30‒40 кілометрах від лінії фронту, то це, як на мене, не суперкласно. Треба забезпечувати максимально передові «стабіки», де перший раз з людини зрізали одяг і на неї одразу треба щось одягнути. Цей пакунок, як і вся медична допомога, повинен бути якомога ближче до передової, — наголошує Олексій.
Головне — тримати зв’язок: пам’ятка для іноземців чотирма мовами
— Коли боєць потрапляє в госпіталь, ми одразу починаємо з ним тримати зв’язок. Оскільки у нас в Легіоні багато іноземців, які не орієнтуються в українській медичній системі, ми розробили для них пам’ятку чотирма мовами, що і як потрібно робити, — розповідає начальник медслужби.
Чотиримовна пам’ятка — українською, англійською, іспанською та португальською — має допомогти пораненому іноземцеві не розгубитися і не загубитися. Постійно підтримуючи зв’язок з медичною службою, він гарантовано отримає всю необхідну медичну допомогу та передбачені законодавством виплати за поранення.
— Як тільки поранений виїжджає від нас до госпіталя, ми телефонуємо представнику його роти — старшині чи головному сержанту. Вони збирають йому рюкзак з його речами — документами, телефоном, одягом — і везуть до нього, щоб він мав усі необхідні речі та міг з ними їхати далі, — каже медик.
Найголовніше, наголошує він, щоб поранений мав із собою телефон та підтримував зв’язок з підрозділом. Тоді буде змога підготувати та надіслати йому всю необхідну документацію, а також відвідувати бійця під час лікування та реабілітації.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
— Представники медслужби та представники Легіону регулярно відвідують поранених. Дуже важливо мати з ними контакт, тому що в лікарнях в Україні зазвичай мало хто говорить англійською і, тим більше практично ніхто не говорить іспанською чи португальською. Ми ж стараємося піклуватися про наших бійців на всіх етапах, — наголошує Михайло.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-01-20 06:39:00
