Гаррі Поттер та «кроляче вухо»: як виявити міни й уникнути кротів на Interflex у Британії
Про те, як українських військових навчають виявляти міни та інші вибухонебезпечні предмети під час БЗВП у межах багатонаціональної навчальної місії Interflex на території Великої Британії, розповідає кореспондент АрміяInform.
Знешкодження вибухонебезпечних предметів ми відпрацьовуємо десятки разів. Найперше і найголовніше, чому слід навчитися — вчасно виявляти міни різного призначення, способу активації, механізму підриву та типу ураження, а також саморобні вибухові пристрої, розтяжки з використанням гранат і боєприпаси, що не розірвалися.
Саме виявленню вибухових предметів та діям після цього присвячено левову частку занять. Ми піхотинці, тож розмінування чи ліквідація мін шляхом підриву на місці не є нашим першочерговим завданням — цим мають займатися спеціально навчені сапери-вибухотехніки.
Алгоритм наших дій зводиться до кількох простих кроків, надійно запам’ятати які допомагає правило п’яти «П»:
- Помітити — виявити міну (інший вибухонебезпечний предмет) до її активації до дії та спрацювання
- Повідомити — доповісти про наявність вибухонебезпечного предмету
- Позначити — маркувати вибуховий предмет спеціальними позначками
- Пройти повз — оминути міну або інший вибуховий предмет
- Продовжити виконання завдання
Позначення міни та інформування про її наявність можна здійснювати у різний спосіб одночасно або у різній послідовності залежно від конкретних обставин. Однак обидві дії необхідно так чи інакше виконати, адже лише так можна убезпечити тих, хто потенційно може активувати вибуховий предмет до дії чи опинитися у зоні ураження.
Найскладнішим же, звичайно, є перший пункт — виявити міну, спеціально виготовлену, встановлену та замасковану таким чином, щоб її було якомога важче помітити. Тому саме над цим ми працюємо найбільше, найдовше, за різних умов і в різний спосіб.
Уміти виявляти міни ми повинні за будь-яких умов — у сутінках чи навіть повній темряві, під дощем і в тумані, у лісовій гущавині, серед трави та листя, або в бруді та поміж уламків будівельного сміття на вулиці міста чи в будівлі.
Навчитися цьому дозволяє знання низки базових принципів та тривала практика, яка натреновує око зауважувати найменші ознаки наявності вибухонебезпечного предмету. Тож не дивно, що саме цим ми займаємось найдовше й у різний спосіб.
Фізично найважчим є виявлення встановлених під поверхнею ґрунту та добре замаскованих мін за допомогою саперного набору. Робити це слід повзком у повному захисному спорядженні, схрестивши ноги та постійно промацуючи землю перед собою.
Орудувати саперним щупом необхідно немов диригентською паличкою чарівника з книг про Гаррі Поттера — сильно й упевнено, але водночас ніжно та витончено, тримаючи щуп пучкою пальців і натискаючи зусиллям самого лише зап’ястя.
Подолати таким чином навіть незначну відстань, якихось 3‒4 метри по вщент змоклій під кілька добовим дощем траві, вкрай важко. Вже після перших кількох десятків занурень щупа у мене починає нещадно боліти зап’ястя, шолом стає важким немов дзвін, а бронежилет влипає у грузький ґрунт.
Єдиним, що крутиться в голові — закляття «Авада Кедавра». Воно скероване не так проти міни, яку інструктори замаскували під дереном, як проти численних уламків кременю. Цих каменів тут безліч, тож на кожному 3‒4 зануренні щуп утикається саме у них, збиваючи з пантелику і даруючи хибну надію, що це міна.
Виявити міну вдається аж на початку третього метра ділянки. З-під щупа замість звичного цокання чи легенького скреготу об кремінь чути глухий удар в порожнистий пластик. «Міна, нарешті точно міна!», — думаю я і відповзаю назад.
Тепер її слід позначити і повідомити інструктору про виконання завдання. Перед тим як це зробити, трохи хитрую і кілька хвилин відпочиваю, розминаючи зап’ястя. Аж потім подаю голос і піднімаю руку.
Вислухавши зауваження, переходжу на одну з сусідніх ділянок — і так тричі поспіль за час одного заняття. Однак результат здається мені добрим лише доти, доки я не дізнаюсь, що за той час, за який я виявив три міни, декому вдалося виявити по 5‒6.
«Треба працювати швидше, — думаю я і знову згадую закляття з Гаррі Поттера. — А замість „Авада Кедавра“ треба використовувати „Акціо“ — я ж знаю, що шукаю саме міну». Такі жарти з самим собою дозволяють трохи розслабитись і перепочити перед наступним заняттям.
На щастя, фізично воно значно менш виснажливе і потребує радше спостережливості, ніж дій та зусиль. Ми оглядаємо великий, метрів 20 на 20 квадрат, щоб на великій відстані виявити місце, де недбалим ворогом могла бути встановлена міна.
Сліди пересування та перебування людини помітні відразу. Її видають зім’ята трава та зламані рослини, зсунутий ґрунт, покинуте сміття, перенесені з іншої ділянки елементи, непритаманні природній місцевості прояви симетрії, зміна кольору та ще багато чого іншого. Тут точно і відносно нещодавно була людина, а значить, може бути і небезпечний сюрприз.
Далі ці ж навички багато разів відпрацьовуємо парами, рухаючись лісовими маршрутами, на кожному з яких інструктори встановили по кілька мін. Однак у лісі доволі часто нас вводять в оману кроти, які встигли попрацювати посеред стежок уже після інструкторів.
Свіжо розрита земля виявляється не ознакою нещодавно встановленої міни, а слідами життєдіяльності лісових тварин. «Шукайте поєднання щонайменше двох ознак можливої наявності міни, бо однієї недостатньо», — пояснюють інструктори. Й у більшості випадків усі ми виконуємо завдання успішно.
Найскладнішим виявляється виявити розтяжки — ледь помітна волосінь перетинає стежку на різній висоті, й ми не завжди можемо її вчасно зауважити. Часто, звичайно, допомагає гра світла та крапельки води, а інколи й легеньке павутиння, яке вже встигнув причепити до розтяжки павук, однак так щастить далеко не завжди.
Зрештою на одному із занять інструктори відкривають нам ще один цікавий спосіб виявити натягнуту рибальську волосінь — за допомогою «кролячого вуха». Це простеньке знаряддя, яке можна виготовити з підручних речей, на кшталт дроту та світлої тканини. Для цього довгасту, схожу за формою на справжнє вухо кроля дротяну чи подібну до неї основу слід обмотати білою тканиною, плівкою або скотчем.
Технологія застосування цього виробу така ж проста, як і він сам. Виставивши «кроляче вухо» перед собою, його слід повільно піднімати від рівня землі до найвищої точки над головою, описуючи півколо у повітрі. На його білому тлі можна буде легко помітити найтоншу волосінь розтяжки.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Головне — не поспішати, не пропускати жодного ділянки, не заступати вперед та піднімати знаряддя від найнижчого рівня над землею максимально високо, адже волосінь можуть натягнути на будь-якій висоті.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-12-02 06:23:00