Плачиндрі, шліхта, ремені й порушення священного табу: що люди їли у роки Голодомору

Голодомор-геноцид у 1932-1933 роках страшний тим, що фактично позбавив українців можливості вижити. Харчі, які були засобом для елементарного вживання, насильно відбирали.

Якщо ж комусь вдавалося приховати залишки зерна чи хтось наважувався збирати колоски в полі, тоді на цю людину чекало 10 років в’язниці або розстріл. Жага до життя змушувала людей їсти все, що можна було пережувати.

Ці страви були несмачними, некалорійними, а сьогодні здивували б кожного. Але це трапилося з нашими прадідами та прабабусями.

Про те, що їли українці, Факти ICTV запитали у співробітниці Національного музею Голодомору-геноциду Юлії Коцур.

Рослинна їжа

Великим порятунком була рослинна їжа. Вона була сезонною – з весни до осені. Всі свідки розповідають, що тоді в хід ішло все, що можна було знайти.

– Коли приходила весна, люди раділи, бо все починало буяти, і ця зелень фактично рятувала людям життя. Щоправда, тривалий голод впливав на організм, а надмірне споживання цієї зелені призводило до різних загострень, хвороби шлунку, тож і від цього люди часто хворіли і навіть помирали, – говорить Юлія Коцур.

За регіонами “рецепти” особливо не відрізнялися.

– Найчастіше вживали траву, спориш, лободу, кропиву, калачики та молочай. Молочай має всередині молочко, гірке на смак. І щоб позбутися цієї гіркоти, шкірку з рослини знімали та перетирали, тоді рослину можна було їсти.

Їли молоді лопухи та будь-яку траву, яка була не отруйною. Тоді люди зналися на отруйних травах. Траплялось іноді, що діти не знали, яку траву можна їсти, тому труїлися і помирали, – говорить дослідниця Голодомору-геноциду.

Найтяжче було дітям. Вони теж самі йшли, шукали їжу, рвали траву. Дитячий організм не витримував такого режиму харчування. Тому саме діти ставали першими жертвами.

Вживали також листя та цвіт липи. Листя могли сушити та перемелювати – це рятувало від голоду багатьох людей.

Липники

Цю страву готували як із листя, так і зі цвіту липи. Використовували її сиру, подрібнювали, замішували та готували щось схоже на млинці.

До нього додавали тирсу або перетерті жолуді. На зиму засушували та перетирали листя. І робили з нього липове борошно.

Борщ із лободи чи кропиви

Варили борщ із кропиви, лободи, додавали калачики. Брали воду та бур’яни, варили щось схоже на суп чи борщ. Добре, якщо була сіль, але тоді й вона була в дефіциті. Тому найчастіше – просто вода і бур’яни.

Якщо були залишки зерна чи залишки полови, то додавали їх, щоб зробити їжу більш калорійною. Так само з надією добути хоч якийсь жир, виварювали  шкіряні паски, підошви зі шкіряного взуття, і на цьому готували страви.

Каша з лободи – це означає, що там більше було цієї трави, і зовсім трохи води. І так ця страва була густішою, тому й називалася каша. А суп із лободи навпаки – більше води, і менше рослин.

Млинчики, коржики, маторженики

Дуже часто використовували різні сурогати, щоб зміцнити страву, робили щось схоже на хліб. У різних регіонах цю страву називали по-різному: млинці, коржики, маторженики.

Щоб зробити їх, брали лободу і додавали тирсу, висівки чи мелені жолуді, щоб трималося купи. Жолуді були гіркими. Тому спочатку їх вимочували, позбувалися гіркоти, а потім перемелювали й додавали до певних висівок.

Плачиндрі

Є така страва плачиндрі. Дуже дивна назва нібито, але люди, які пережили Голодомор-геноцид, особливо на Вінниччині, знають що це.

Це коржики, які робили з липових та інших літніх, та й весняних квітів.  Додавали полову чи пересіяне борошно, аби лиш воно трималося купи.

Шліхта

Ця страва була доволі ситною. Кип’ятили воду, додавали борошно або крупи, які були. Це робили ті, хто мав бодай якісь лишки зерна. Якщо не мали, брали полову, запарювали її та теж замішували. Могли додавати різні інгредієнти.

– У деяких селах голови колгоспу влаштовували громадське харчування для людей. І в таких випадках готували цю шліхту. Вона могла бути дуже густою. Додавали більше зерна. Коли вона холола, ставала цупкою, її можна було різати і роздавати як хліб.

Коли радянська влада дізнавалася, що десь у якомусь селі не помирають, всі живі, але водночас не виконують хлібозаготівлі, то того ж голову колгоспу могли посадити, – розповідає Юлія Коцур.

Тваринна їжа

Горобці, ворони та лелеки

Голод змушував українців споживати абсолютно всю живність. Ловили горобців та ворон. Лише в роки Голодомору українці їли лелек.

– Дійшло до того, що були порушені всі харчові заборони. Наприклад, для традиційної української культури вживати в їжу лелек неприпустимо. Але в роки Голодомору це був шлях до порятунку, тому доводилося, – розповідає Юлія Коцур.

Ховрахи та байбаки

Також полювали на ховрахів та байбаків. З’явилося таке заняття виливання ховрахів.

– На поля брали відро води і ходили виливати ховрахів. Оскільки ховрахи, коли на зиму залягають у сплячку, ховають і якісь лишки зерна. Тому ці нірки ховрахів розкопували, а самі ямки заливали, ховрах вибігав і його вживали в їжу, – ділиться експертка.

Коти та собаки

Очевидці розповідають, що в селах не було ні котів, ні собак, було дуже тихо. Українцям, щоб врятуватися, доводилося вживати і домашніх тварин.

Вужі та черепахи

Їли плазунів, вужів, всю живність, яку можна було знайти. В тих селах, де були річки, було трохи легше. Ловили рибу та черепах. Вилов із річок теж контролювала влада, але маленькі карасики часто дозволяли.