Україна і світ

Битва за істину: хто доносив світові правду про Голодомор, попри тотальну блокаду

У четверту суботу листопада в Україні щорічно вшановують День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Пам’ятний день запровадили указом президента України у 1998 році.

Термін Голодомор вживається для позначення масового, штучно організованого голоду у 1932-1933 роках режимом диктатора Йосипа Сталіна на території тимчасово окупованої України з боку СРСР. Це визначення застосовують також для голоду 1921-1923 років і 1946-1947 років.

Точна цифра жертв невідома. В роки Голодомору таких підрахунків не вели, а радянські окупанти намагалися всіляко приховати масштаби трагедії. За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України внаслідок Голодомору у 1932-1933 роках в Україні загинули близько 4,5 млн осіб.

Факти ICTV розповідають про те, чому не вдалося об’єктивно висвітлити Голодомор в Україні у 1930-х і хто намагався донести правду про трагедію світові. Про замовчування голоду в Україні режимом СРСР ми розмовляли з провідним науковим співробітником Національного музею Голодомору-геноциду, кандидатом історичних наук Андрієм Іванцем.

Чому реакція Заходу на голод в Україні була “тихою”

– Ситуація з визнанням голоду в Україні пов’язана зі складними міжнародними відносинами у той час. 1933-й – це рік приходу Гітлера до влади, тому частина держав західного світу намагалася знайти противагу Гітлеру та заплющити очі на злочини іншої тоталітарної держави. Ми знаємо, що інформація про голод насправді доходила до західного світу – дипломатичними каналами, через біженців, активну діяльність українських громадських організацій, українських політиків, – пояснив Андрій Іванець.

Представниці Комітету порятунку України Мілені Рудницький, яка також була депутатом польського Сейму, у 1933 році вдалося домогтися, щоб це питання розглянула Рада Ліги Націй.

Голова засідання Йоган Людвіґ Мовінкель, прем’єр-міністр Норвегії, тричі порушував це питання, намагаючись досягти позитивного для українців рішення, щоби було надіслано допомогу. Однак пропозиція набрала тоді лише три голоси, тож її не вдалося реалізувати через Лігу Націй.

У результаті це питання передали Міжнародному Червоному Хресту, який звернувся до Червоного Хреста у СРСР, а там відповіли, що голоду немає.

– Так само фашистська Італія мала достатньо інформації про злочин, який вчиняє комуністичний режим. Та ж сама Мілена Рудницька зустрічалася з Беніто Муссоліні та переконувала його, що вони як антикомуністи мали б підтримати українську націю, яку знищує комуністичний режим. Муссоліні їй обіцяв розглянути це питання, але насправді пішов також в той момент на зближення з СРСР, – розповів Іванець.

Історик зазначив, що Адольф Гітлер також був поінформований про голод в Україні, але надавав допомогу лише німецькій меншині: Тобто намагався надавати допомогу. Це було пов’язано з певними складнощами. Тим не менше, він про це говорив.

Про Голодомор знали й у багатьох інших державах, але тоді не знайшлося політичної волі, щоб цей злочин назвати злочином та надати допомогу українцям. З іншого боку, радянський режим влаштовував своєрідні перформанси для закордонних чиновників, під час яких демонструвалася картинка “щасливого” життя в СРСР.

Наприклад була організована поїздка в СРСР радянофільськи налаштованого експрем’єра Франції Едуарда Ерріо. Для його зустрічі готувалися міста та населені пункти, які очищали від голодних людей, жебраків і черг.

– Його дуже добре годували, коли вивозили у село. Там його зустрічали перевдягненні працівники спецслужб, які розповідали про радість життя в колгоспах, в СРСР. Є версія Леся Танюка, що навіть з одного із київських театрів брали акторів. Як описується відвідування, наприклад, одного з сіл на Одещині, де Ерріо не просто побачив селян у вишиванках, а вони ще й співали і танцювали на полі. То можна зрозуміти, що, дійсно, не виключено навіть використання артистів, – каже історик.

Іванець наголосив, що після такої поїздки, абсолютно зрежисованої радянською владою та радянськими службами, Ерріо розповідав на Заході, що про голод говорити не можна.

Пізніше режим СРСР знищував й матеріальні докази у вигляді могил загиблих – на них будували інші об’єкти. У самій радянській Україні свідки голоду мали мовчати, бо знали про загрозу репресій.

Паралельно пропаганда розповідала, як успішно реформується с/г, як розвивається колгоспний лад. З іншого боку говорили про якісь “голодні походи” у США та Великій Британії, та інших капіталістичних країнах. У такий спосіб інформаційно, політичними та репресивними методами, правда ховалася на довгі десятиліття.

Джонс – Дюранті: протистояння правди та брехні

Найвідомішими журналістами, які висвітлювали події Голодомору в Україні, були британці Ґарет Джонс, Малкольм Маггерідж та Волтер Дюранті. Але якщо перші двоє розповідали про масовий голод, штучно створений СРСР, то останній увійшов в історію як рупор кремлівської пропаганди. Ба більше, за серію репортажів із СРСР його удостоїли Пулітцерівської премії.

У 1932 році Джонс із британської газети Times та Маггерідж із Guardian почали розповідати про голод в Україні. Вони потайки їздили на східну частину України та пересвідчувалися на власні очі у трагедії.

– СРСР намагався приховати свої злочинні дії в Україні. Для цього було використано широкий спектр заходів: від знищення документів до заборони відвідування України іноземним журналістам – це сталося після несанкціонованих поїздок Джонса й Маггеріджа. Використовували так званих корисних ідіотів, тобто це ті лідери громадської думки на Заході, які мали симпатії до Радянського Союзу та які заперечували на догоду СРСР сам факт голоду, – розповів Іванець.

У період із 1930-го до 1933 року Джонс тричі відвідав СРСР і писав статті для низки видань про умови, що склалися внаслідок сталінської п’ятирічки. Візит на територію України він здійснив у 1932 році, коли супроводжував онука засновника компанії Heinz Джека Гайнца II. Вони особисто пересвідчилися у початку голоду.

Враження від поїздки Джонс описав у щоденнику, який пізніше анонімно опублікував Гайнц, хоч і з передмовою під ім’ям Гарета. Журналіст, зокрема, написав дві статті з серії під назвою Чи буде суп? Утретє він прибув до СРСР 1933 року, нелегально приїхавши у Харків. Джонс побував в українських селах та бачив людей, які голодували. Все це він описав у публікаціях для західних видань.

На початку березня 1933 року Ґарет відкрив світові правду на геноцид українського народу через голод, назвавши причину трагедії. Того ж тижня Маггерідж опублікував три статті про голод без підпису в газеті The Manchester Guardian, хоча тоді, через велику кількість повідомлень про переслідування євреїв у Німеччині, вони минули майже непоміченими.

Однак історія Гарета Джонса прогриміла на весь світ, зокрема завдяки тому, що він був радником експрем’єра Британії Ллойда Джорджа. Це сталося після його інтерв’ю берлінській пресі 29 березня 1933 року. Як ексклюзив її було опубліковано у США того ж дня лауреатами Пулітцерівської премії Г’юбертом Ренфро Нікербокером і Едгаром Адселом Моурером.

Попри правду, Джонса публічно заклеймили “брехуном”. Кампанію розпочали західні журналісти, які працювали у Москві, зокрема Волтер Дюранті із The New York Times. Пізніше у 1937 році кореспондент у Москві Юджин Лайонс перепросив за свої дії у книзі Призначення в утопії.

– Знищення Джонса було такою ж неприємною справою, як і для кожного з нас роки маніпулювання фактами на догоду диктаторським режимам, але ми знищили його, одноголосно та майже ідентичними двозначними формулюваннями. Бідолашний Ґарет Джонс, мабуть, був здивований найбільше з усіх живих людей, коли факти, які він так старанно збирав, були засипані снігом заперечень із наших вуст, – писав Лайонс.

Дюранті заявляв: “Голодомор – це фальшивка, створена за гроші нацистської Німеччини”. Звучить, як наратив російської пропаганди, але такі слова з вуст авторитетного журналіста складали пазл із сумнівів для світу, чи був голод штучним, умисним чи ні, а також щодо його масштабів. Пізніше історик Роберт Конквест сказав, що він відіграв велику роль у приховуванні Голодомору й отримав Пулітцер незаслужено.

У серпневому номері 1933 року Дюранті писав про Голодомор в Україні, що “будь-які повідомлення про голод – перебільшення або злісна пропаганда”. У статті під заголовком Росіяни голодні, але не голодують він висміював “страшні розповіді в американській пресі про голод у СРСР, де нібито тисячі вже вмерли, а мільйонам загрожує голодна смерть”.

Дюранті писав, що “насправді немає ні голоду, ні голодних смертей, але вельми поширені випадки смерті від хвороб, викликаних недоїданням”. Після цих статей Маггерідж назвав Дюранті найбільшим брехуном у журналістиці. У 1933 році у приватній бесіді з британським дипломатом Вільямом Странгом Дюранті визнав, що “цілком можливо, що не менш як 10 млн людей померло у Радянському Союзі упродовж минулого року”.

Не розгубившись, в опублікованому листі до The New York Times Ґарет підтвердив свої спостереження про голод, а також уїдливо заперечив Дюранті, назвавши московських іноземних кореспондентів “майстрами евфемізмів”.

– Вони називають голод ввічливою назвою “нестача продовольства”, а голодну смерть пом’якшують до “масової смертності від хвороб, спричинених недоїданням”. У приватних розмовах консули не такі стримані, – писав Джонс.

У серпні 1935 року Ґарета Джонса було викрадено, а пізніше – вбито у Маньчжурії. Дехто підозрює, що його вбивство було сплановане радянським НКВД, як помста за сором, якого він завдав радянському режиму. Щодо Дюранті, то після 1940 року він написав кілька книг про СРСР. Також його ім’я було у списку осіб, як симпатиків комунізму або за підозрою в агентурі СРСР, який вів письменник Джордж Орвелл.

Роль Шептицького та УГКЦ у порятунку українців під час Голодомору

Західна частина України тоді не була під окупацією СРСР. У 1932 році люди почали тікати від голоду зі східних територій на захід. В україномовних газетах Галичини тоді публікувалися їхні свідчення, а одним з тих, хто активно допомагав українцям, яких винищували голодом, став митрополит Андрей Шептицький. На звернення митрополита збирали кошти для потреб голодуючих.

24 липня 1933 року Шептицький і вище духовенство УГКЦ написали пастирський лист Україна в передсмертних судорогах. У ньому розкрили злочин Москви та закликали вірян всього світу поширювати правду про Голодомор в Україні й надавати допомогу українському народові, який голодує.

Про злочин радянської влади митрополит поінформував Ватикан. Після цього було створено Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги тим, хто голодує. Шептицький підтримував контакти з аналогічними структурами в інших країнах.

– Сам текст пастирського послання був перекладений італійською та направлений до Італії. Він був відомий у Ватикані, й не лише там. Митрополит Андрей Шептицький проводив велику допомогу щодо збору допомоги й інформування громадськості. На жаль, реально передати цю допомогу в СРСР можливості не було, оскільки комуністичний режим не приймав таку допомогу, що є також одним зі свідчень штучності голоду і того, що кількість жертв могла бути меншою, якби комуністичний режим не прагнув знищити українців під час Голодомору, – каже Андрій Іванець.

У низці країн Європи намагалися організовувати акції допомоги тим, хто помирає від голоду в Україні, але радянська влада відмовлялася від будь-якої зовнішньої допомоги, приховуючи факт геноциду в Україні.

Як відреагував Святий престол

Ватикан дуже болісно відреагував на звістку про Голодомор в Україні та намагався допомогти українцям. Були також листи з України, в яких ішлося про ті події і які друкували у ватиканському часописі Osservatore Romano.

– Папа Пій XI, коли дізнався про ту страшну гуманітарну катастрофу, яку влаштувала Москва, кажуть, що навіть плакав. Був емоційно зворушений і говорив, що потрібно щось робити. Він дав завдання Еудженіо Пачеллі, державному секретарю Ватикану, щоб той звернувся до СРСР з пропозицією надати допомогу голодуючим, – розповів Іванець.

На початку 1920-х років, коли лютував перший масовий штучний голод в Україні, комуністичний режим дозволив надавати допомогу іноземним структурам, організаціям. Тоді папська курія надавала допомогу частині голодуючих в Україні.

Але на початку 1930-х ситуація була інакша. Історик каже, що держсекретар Пачеллі, ймовірно, переконав Пія XI в тому, що не варто піднімати це питання перед керівництвом СРСР, оскільки Сталін буде незадоволений, а це може призвести до того, що допомогу не приймуть. Були побоювання, що католики в СРСР будуть піддані новій хвилі гонінь.

Водночас, була спеціальна місія, яка займалася католиками в СРСР. Її очільник теж пропонував розпочати збір з надання допомоги голодуючим в Україні, але зробити це повномасштабно не вдалося.

— Варто зазначити, що в інформаційному сенсі, прорив інформаційної блокади навколо голоду – це теж була важлива дія в тій ситуації, то все-таки папські засоби масової інформації, пов’язані з Ватиканом, давали інформацію про голод, – зауважив історик.

Є інформація, що допомогу голодуючим в Україні Ватикан намагався передати через Німеччину, яка надавала допомогу німецькому населенню в Україні. Хоча, хто її реально отримував, нині чітко сказати не можна, але намір хоча б такими діями допомогти голодуючим українцям простежувався.

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Зараз, через 91 рік після трагедії Голодомору українського народу, історія, здається, продовжується. Росія тероризує голодом не лише Україну, а й цілий світ. Свої злочини проти українців вони замовчують, перебріхують та намагаються знову вилізти сухими з води. У період інформаційної ери нам конче важливо виграти, зокрема битву за правду, щоб така трагедія, як Голодомор, більше ніколи й ніде не повторилася.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2024-11-23 07:15:00