Мистецтво лікаря і мужність пацієнта: як на Запорізькій Січі козаків лікували

Запорізькі козаки, яких боялись та поважали вороги, мали унікальних лікарів та медицину. Зараз важко в це повірити, але наші воїни мали кваліфіковану меддопомогу тих часів.

Все про медицину Запорізької Січі Фактам ICTV розповів київський уролог, доктор медичних наук, професор, академік НАНУ, автор книги Медицина Запорозької Січі та здоров’я чоловіка Володимир Коваленко.

– Полкові лікарі, фельдшери полків і госпіталів Запорозької Січі лікували хворих і поранених суто раціонально, дотримуючись традицій української народної ментальності, для якої чужими були містицизм і забобони. Вони вельми рідко вдавалися до кровопускань, проявляючи обережність, – каже Володимир Коваленко.

За його словами, цілителі Запорозької Січі винаходили необхідні затискачі, хірургічні ножі, накладали пов’язки й джгути в разі кровотеч, не допускаючи водночас припинення кровопостачання кінцівок. І ніколи не проколювали без потреби вени, знекровлюючи потерпілого.

Профілактика хвороб

Як зазначає Коваленко, сила медицини запорізького воїнства полягала в тому, що двічі на рік козака уважно обстежували в одному з кваліфікованих шпиталів.

Так, лікарі в обов’язковому порядку, пальцевим методом, що застосовується кожним урологом і сьогодні, визначали стан і величину передміхурової залози.

Якщо виявляли неполадки, наповнювали трубочки бузини цілющою маззю, змащували кінчик смальцем. Козак знімав шаровари, трусів він не носив, і мазь за допомогою шомпола, немов шприцом, вводилася в пряму кишку.

За гострої затримки сечу випускали різними способами. Наприклад, скориставшись гусячим пером, на кшталт катетера, або швидким проколом спеціальним троакаром.

Наркоз під час операцій

Як розповів Володимир Коваленко, усі складні внутрішньопорожнинні операції та ампутації на Січі проводилися під наркозом.

У ті часи існувало два види знеболювального. Перший – алкогольний. У воронку, зроблену з лопуха, заливали горілку міцністю 21-25 градусів до повного відключення пацієнта.

Другий – точно розрахований за силою удар по потилиці дерев’яним молотком. Такий “анестезіолог”, зрозуміло, мав бути дуже грамотним і, звісно ж, досвідченим.

При рубаних ранах краї омивали кип’яченою водою і зшивали, потім бинтували разом із травами. Стерилізували інструменти і руки горілкою подвійної перегонки міцністю 45-50 градусів. Але пити таку оковиту в козаків вважалося поганим тоном.

Ампутації

Під час ампутації зазвичай відтинали кінцівку, що тримається тільки на розтрощених тканинах. Куксу опускали в розчин киплячої смоли: такий опік повністю зупиняв кровотечу, перешкоджав нагноєнню, а “обсмолена” кукса ніколи не спричиняла фантомних болів і була повністю готова до протезування.

Майстри протезних справ були справжніми віртуозами. Вони виготовляли “нові руки з пальцями”, які могли захоплювати предмет, та “ноги з колінами”, що згиналися.

Лікування ран і застуди

У разі застудної лихоманки військові лікарі брали пів заряду гарматного пороху, змішували його з горілкою, і на ранок пацієнти прокидалися свіжими та бадьорими.

Рани змащували землею, змішаною зі слиною. І вони чудово затягувалися.

Лікування аденоми

– Одного разу, а справа була в селі Охматів, що в Жашківському районі на Черкащині, мені довелося почути цікаву історію, розказану місцевим фельдшером дідом Миколою. Щоправда, аденому дід Микола називав якось по-своєму. Однак описані ним симптоми явно вказували на аденому простати, – розповідає уролог.

Так от, за словами діда Миколи, пальцевий масаж був вельми успішним методом зняття запалення простати. А в разі утрудненого сечовипускання застосовували мазь, до складу якої входили прополіс та розмелений бджолиний пилок у співвідношенні 1:1. Наповнювачем, через брак сучасного масла какао, був звичайний свинячий жир.

Варилося це все на повільному вогні в глечику, потім отримана мазь дозовано один раз на день за допомогою відполірованої трубочки з бузку вводилася в пряму кишку. Дід розповідав, що було достатньо 10 введень, щоб зникли симптоми.

Лікування геморою

Принагідно дід Микола поділився старовинним рецептом лікування такої неприємної штуки, як геморой. У мазь у рівних частинах входили свіжа жовч свині, свіже внутрішнє сало (сітка) і мед. Цим складом змащували геморойну шишку.

А коли в Україні з’явилася картопля, народився новий рецепт: картоплю натирали на тертці й прикладали до геморойної шишки.

І, нарешті, зовсім старовинний рецепт: у казан клали велику, надрізану на чотири частини цибулину, ставили на вогонь, і коли цибулина розкривалася, наче квітка, козак знімав шаровари та, широко розсунувши сідниці, сідав на вкриті рушниками краї котла.

Як казав дід, достатньо було однієї такої процедури, щоб геморой зникав надовго.