Снайперська гвинтівка на гусеницях: як сучасна війна змінила концепцію використання танків

День танкових військ раніше відзначали щороку в другу неділю вересня, а саме – 10 вересня. Зараз його святкують 14 вересня. Раніше свято мало назву День танкіста, а після указу президента України Володимира Зеленського від 9 вересня 2023 року – День танкових військ. Танкова армія є надійною бронею для нашої піхоти, хоча в сучасних умовах концепцію використання танків треба докорінно переглянути.

До складу механізованих і танкових військ Сухопутних військ ЗСУ входять механізовані, мотопіхотні та танкові бригади. На озброєнні механізованих та танкових військ перебувають танки Т-64, Т-72, Т-80; бронетранспортери, БМП-1, БМП-1 з модулем, БМП-2 та інші зразки озброєння.

Факти ICTV розпитали військового та політичного оглядача групи Інформаційний спротив Олександра Коваленка та військового аналітика Євгена Дикого про те, які танки ми маємо на озброєнні зараз та як використовувати танки в сучасній війні.

Які танки має Україна на озброєнні

За словами експерта, увесь танковий парк Збройних сил можна розділити на три категорії: радянські танки, трофейні та танки від західних партнерів.

До першої категорії належать радянські танки, їхні модернізовані версії (Т-64БВ, Т-64БМ Булат, Т-80БВ, Т-72АМТ) та сучасний український основний бойовий танк, розроблений Харківським конструкторським бюро машинобудування Оплот. Щодо Оплоту, то це швидше символічна річ, бо на початок повномасштабної війни ми мали їх 10 одиниць і ще один експериментальний танк із 2021 року.

Варто наголосити, що, наприклад, українська модифікація танка Т-72АМТ свого часу була кращою за російський аналог Т-72 зразка 2016 року.

“Російський лендліз”, або трофейні танки. Здебільшого це радянські танки (Т-62, Т-54, Т-55), адже в Росії їх ще дуже багато. Проте нашим військовим вдалося затрофеїти немало танків Т-90 Прорив – це російський основний бойовий танк третього покоління, який є глибокою модернізацією Т-72Б.

Якщо говорити про танки західного зразка, то це німецькі танки Leopard 1, Leopard 2А4, Leopard 2A6, британські Challenger 2. До речі, Леопарди 1 доволі непогано показують себе на фронті. Також Україна у 2023 році отримала американські важкі танки Abrams.

Але таке різноманіття танків – це вимушене тимчасове рішення. Зрозуміло, що у майбутньому в українських збройних силах має лишитися один вид танків, бо утримувати стільки видів вкрай невигідно ні економічно, ні технічно.

Екскомандир роти батальйону Айдар та військовий аналітик Євген Дикий у коментарі Фактам ICTV наголосив, що на сьогодні танковий парк ЗСУ являє такий собі зоопарк, де представлені моделі, починаючи від 60-х років виробництв до 90-х включно.

– У нас представлено радянську лінійку. Найбільш поширений – танк Т-64. Також ми мали певну кількість Т-80. А під час уже війни додалися трофейні Т-62 та Т-72, частково поставлені нашими союзниками, частково також трофейні. І на сьогодні танків Т-72, можливо, вже навіть більше, ніж Т-64, – розповів Євген Дикий.

Танк Оплот

За словами військового, для України було б логічно, щоб нашим основним танком у короткочасній перспективі став Оплот, але не в чистому вигляді, бо він під радянський калібр. Для нас є сенс переходити на сумісність із боєприпасами країн НАТО, тобто 120-й калібр.

В Оплоту дуже хороша ходова частина, але є проблеми із гарматою. Тому розв’язати питання виробництва цього танка ми можемо завдяки промисловій кооперації. Наприклад, шасі ми виготовляємо, а башту під ключ замовимо в когось із союзників.

– Дорогим варіантом може бути башта із гарматою, виробництва німецького концерну Rheinmetall. Цей варіант, мабуть, найбільш технологічно досконалий, але, з іншого боку, дорогий. Далі може бути бельгійська компанія Cockerill Maintenance, яка також пропонує саме башту з гарматою, що гарно адаптується під різні шасі, зокрема колісні. Але там є нюанс – їхня башта дуже легенька. Тому постає питання, чи вона достатньо захищена, – зауважує Євген Дикий.

До речі, це вічна проблема в бронетехніці, коли потрібно знайти баланс ваги та захисту. Адже чим важчий танк, тим він краще захищений. Західні танки, такі як Челенджери, а особливо такі як Абрамси, дуже важкі. Там виробники зосередилися на максимальному захисті, ціною збільшення ваги.

А українська війна показала, що мобільність машини насправді важить більше, ніж захищеність. І в цьому сенсі перспективною є ходова нашого Оплоту, оскільки цей танк достатньо легкий – 48 тонн.

Також можна розглянути кооперацію із турецькою компанією Aselsan, яка пропонує свою нову башту для модернізації старих танків, наприклад, Т-72. Для нового Оплоту це теж могло б бути рішенням.

У далекоглядній перспективі, на думку Євгена Дикого, можна б було реанімувати давню розробку Харківського бронетанкового заводу – проєкт 490 Білка (кінець 1970 років). Зрозуміло, що в чистому вигляді він уже не актуальний, але тоді цей проєкт мав рішення, які сильно обігнали свій час. Тож у майбутньому Україна цілком може осучаснити проєкт та реалізувати вже на рівні технологій 21 століття.

Крім того, на Заході є консенсус того, щоби переходити на 140-мм калібр. Тут, як варіант, можна підняти нашу стару розробку – 140-мм танкову гармату Багіра, яку виготовили в одному виставковому екземплярі. Хоча є й інший варіант – французька 140-мм танкова гармата Ascalon. І тут українці під час розробки танка нового покоління могли б скооперуватися із французами.

Виробництво танків в умовах війни

На думку Олександра Коваленка та Євгена Дикого, в умовах війни збирати танки Оплот просто немає можливості. Адже оборонні заводи – це одна з ключових цілей для ракетних ударів ворога.

– Збирати танки Оплот Україна зараз не може, бо основне підприємство – це Харківський танковий завод – наразі не працює. І винести це виробництво за кордон також не можливо, бо це фактично місто в місті. Сам завод – це по суті таке собі невелике місто, це велика площа, велика кількість об’єктів, – заявив Олександр Коваленко.

Захист танків від дронів

Реалії війни в Україні показали, що для ударних дронів танки є легкою ціллю. Тож цілком логічно, що машина нового покоління повинна мати сучасну інтегровану систему захисту від дронів. Це може бути скорострільна зенітна гармата або ж лазерна антидронова система, можливо, системи РЕБ (радіоелектронної боротьби). Хоча ефективність РЕБ, як показала наша війна, з кожним місяцем знижується.

– Триває постійна гонитва між дронщиками та РЕБщиками. І наразі дронщики випереджають, – зауважує Євген Дикий.

За словами Олександра Коваленка, на сьогодні танки в понад 90% використовуються, як засіб артилерії – тобто ведення вогню по навісній траєкторії. Вкрай рідко відбуваються танкові дуелі.

Основна частина втрат танків – це удари FPV-дронами та міни. На думку експерта, зараз потрібно створювати абсолютно нову бойову машину, яка не буде схожою ні на що з того, що є в парку будь-якої країни світу.

Як змінилося застосування танків у війні

До російсько-української війни вважалось, що основне призначення танків – це танкові дуелі та прорив лінії оборони ворога. Так було під час Другої світової, коли танки за день проходили сотні кілометрів колонами. Так було й під час операції в Перській затоці Буря в пустелі (початок 1991 року) і під час вторгнення сил коаліції в Ірак у 2003-му.

Наша війна поміняла все, адже виявилося, що танки дуже вразливі перед дронами. Тож наступати танковими колонами і йти на прорив – уже не варіант.

– Раніше вперед йшли танки, пробивали дорогу, а ззаду йшла піхота. То тепер першою йде піхота без броні, яку ззаду прикривають один-два танки. Танків тепер більш як два не збирається. Бо багато танків – це хороша мішень, – наголошує Євген Дикий.

Зараз танк – це така собі дуже потужна снайперська гвинтівка на гусеницях. До речі, танк має перевагу над артилерією, яку так точно не наведеш. Артилерія стріляє здалеку й по навісній траєкторії. А танк б’є прямим наведенням.

Олександр Коваленко зауважує, що росіяни досі вдаються до атак великими механізованими групами, але це лише тому, що по-іншому вони не вміють воювати. Великі механізовані колони є ідеальною ціллю для противника, а це в нинішній війні виливається великими втратами для окупантів.

Виробництво танків у РФ

Під час війни росіяни виготовляють танки. Самі вони заявляють, що на Уралвагонзаводі на місяць із конвеєра сходить до 30 танків. Західні розвідки називають більш скептичні цифри – від 10 до 20 танків.

Решту танків росіяни добирають зі своїх складів. Але ці машини потребують хорошого відновлення, і виходить так: щоб зібрати один танк, треба розібрати один або два інших. Крім того, раніше російські танки їздили на французькій електроніці, а тепер – санкції. Та й кулькові підшипники останні 15 років Росія закуповувала в Німеччині, бо свої технології втратила.

Отже, разом нове виготовлення і реанімація радянських танків дає Росії від 100 до 120 машин на місяць. Це зіставно з тим, скільки ворожих танків ЗСУ знищують. Тобто, росіяни в кращому разі виходять у нуль. А коли Силам оборони за місяць вдається знищити до 140 танків, то в загарбників уже накопичується мінус, який нема чим покривати.

На думку Євгена Дикого, у росіян танків лишилось, з урахуванням старих радянських запасів, десь на рік, не більше. А якщо Україна вогнем дістане до Уралвагонзаводу, то зрозуміло, що тоді буде.