Психологічна допомога дітям в онлайн школі під час війни

Майже півтора року повномасштабного вторгнення певним чином відбиваються на психіці українців.

Щоб надати психологічну допомогу, учасниками освітнього процесу, на інтернет-ресурсах дистанційної школи АКЦЕНТ, розміщено корисну інформацію для батьків, учнів та вчителів.

Якщо дітям не пояснювати, що йде війна, відбуваються бомбардування, руйнування і гинуть люди, то вони придумуватимуть свої варіанти того, що відбувається, а їхні фантазії можуть виявитись страшніші за реальність.

Понад усе дітей травмує невпевненість батьків. Для відчуття психологічної рівноваги дітям потрібно бачити своїх батьків упевненими. Стан дорослого дитина відчуває через його рухи, позу, тембр голосу, погляд.

Тому в першу чергу шкільний психолог дистанційної школи АКЦЕНТ приділяє багато уваги роботі з батьками. Для цього розроблено низку порад та рекомендацій для дорослих, батьків та вчителів, що розміщені на інтернет-ресурсах та надано при консультуванні в онлайн форматі.

Дорослий, розмовляючи з дитиною про сумні події, повинен дати їй відчуття захищеності. Найкраще, що ми можемо зробити для дітей – говорити, нехай дозовано, мало, але говорити, не мовчати. Коли дитина бачить своїх батьків безпорадними, це травмує її сильніше.

Ми повинні їм сказати, що відбувається. Найкраще, що ми можемо зробити для дітей – говорити, нехай дозовано, мало, але говорити, тобто не мовчати.

Батькам не варто показувати дітям свій страх, паніку. Коли дитина бачить своїх батьків безпорадними – це травмує її додатково. Важливо транслювати дитині ідею про те, що будь-яка війна закінчується.

Діти дуже часто говорять про смерть. І це така тема, якої не можна уникати. Треба говорити, що смерть існує і що війна – одна з причин, яка може призвести до смерті. Якщо ми говоримо з дитиною, яка вже втратила когось із рідних, то маємо допомогти їй висловитися, виплакатися, створити історію про цю людину, яка залишиться в її серці й пам’яті.

Ми говоримо, що це дуже сумно, це треба пережити, але ти маєш жити далі, розповідати своїм друзям, а потім своїм діткам про те, який в тебе був тато, дідусь чи дядько.

Треба допомогти зробити історію, створити скриньку пам’яті, куди складати особливі речі, що належали цій людині. Важливо, щоб дитина розуміла, скільки доброго залишилося після цієї людини. Найголовніше – не усувати дитину від правди.

Для більш докладної інформації про особливості навчання в умовах воєнного стану, звертайтесь до дистанційної онлайн школи АКЦЕНТ.