Я кричала, будь ласка, лишися вдома! Історія жінки, що втратила чоловіка під час удару по ТЦ у Кременчуці

27.06.2023

154 4 хвилин читано

27 червня 2022 року сталася одна з перших найкривавіших ракетних атак. У місті Кременчук російська ракета влучила у торговельний центр Амстор.

Серед жертв того дня був і Євгеній Грицай, родом з Кременчука. Працював у магазині побутової техніки Сomfy. Загинув у 27 років. Факти ICTV поспілкувалися з його дружиною Сабіною.

Пара в шлюбі встигла прожити лише рік. 10 червня святкували першу річницю. Але ближче до ракетної атаки, каже Сабіна, чоловік змінився.

– Він взагалі не дуже любив фотографуватися, як всі чоловіки. Якось ми лежали, дивилися телевізор, він гортав стрічку в телефоні і каже: Шкода, що у нас так мало з тобою фото і відео. А я кажу: Та нічого, ще назнімаємо. І потім за днів п’ять у мене було погане передчуття, я не могла його пояснити, – згадує Сабіна.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, дівчина хотіла, щоб чоловік звільнився. Та Женя хвилювався, що залишить сім’ю без грошей, ставився до роботи дуже відповідально.

27 червня, коли сталася трагедія, чоловік мав бути вихідним. Але керівництво викликало на роботу.

– Я кричала, будь ласка, лишися вдома, я почала його бити в груди. Я пам’ятаю, сіла на диван, така розчарована. Він каже: Ти що, не попрощаєшся зі мною? Я кажу: Я не хочу з тобою прощатися, ти мене не чуєш. Він сів біля мене, обійняв так міцно, каже: Вибач, я маю йти. Поцілував і пішов, – розповіла дівчина.

За словами Сабіни, чоловік був сумлінним і найвідповідальнішим з усієї родини.

– Він, мабуть, єдиний у нас дотримувався правила двох стін, і він найперший на роботі біг у Дніпровські зорі і укриття. Він в мене чоловік був розумний. І єдине, що його могло зупинити – це клієнт, який також під час тривоги чомусь перебував у магазині. А оскільки з 23-го було правило не закривати торговельний центр, то, звісно, це його робота. Я йому казала: Женя, мені байдуже, клієнт, не клієнт, ти бачиш, що повітряна тривога, кажеш – вибачте, я маю йти в укриття, це твоє законне право. А в нього була інша логіка – я ж не кину клієнта, – розповіла дружина.

Щойно Сабіна почула вибухи 27 червня, одразу кинулася до чоловіка.

– Намагаюся викликати таксі, воно не їде, сіла на якусь першу маршрутку, вона не доїхала теж, бо там все перекрито. Я почала бігти, падати, бігти. Я добігаю ближче до Амстору і бачу просто чорний дим, густий, – згадала дівчина.

Тоді будівля була ще ціла. Кадри повністю палаючого центру, які розлетілися мережею, були значно пізніше.

Сабіна розповіла, що пожежу гасили не одразу, бо не було води. Дівчина вважає, що був втрачений цінний час. Рідні почали їздити і до лікарні, і знову до торговельного центру.

– Я сиділа там до ночі, дивилася вже не як швидкі їздили, а “вантаж 200”. Все робилося скопом. Всі додому поїхали, а я сиджу плачу, – сказала Сабіна.

Дівчина ще кілька місяців намагалася досягти справедливості і покарання, що під час повітряної тривоги чоловік та інші люди були в торговому центрі, однак безрезультатно.

Дівчина розповідає, що одразу після загибелі Женя став часто снитися.

– З 27 на 28 мені наснилося, як він просто лежить на підлозі, а все палає, і ніхто його не бачить, – згадала молода дружина.

Снився протягом наступних 9 місяців. Часто снилося, що живий.

– Більшість разів він снився мені, наче він живий. Я приходжу додому, а він живий. Я починаю йому документи діставати, що ось же ти, як же? Давай подзвонимо всім. А він каже – я для тебе живий. Зараз він мені сниться, коли попереджає про щось, або просто стоїть через дорогу і усміхається мені. Може наснитися насварити, що я щось не так зробила, але вже рідко, – зізналась Сабіна.

Довго чоловіка не могли визнати загиблим навіть за ДНК-експертизою. Зрештою, це таки сталося.

Згодом, після всіх переживань, Сабіна із молодшою сестрою виїхала за кордон: спочатку до Стамбулу, зараз вони в Німеччині. Дівчина переконана, що чоловік прокладає їй такий маршрут.

– Незнайомі німці нас сюди запросили, і вони створили такий куточок Жені. В мене стоять його фотографії, я кладу туди квіти. Я купила гарний підсвічник, запалюю свічку іноді. В нас по курсу була Туреччина – відпочинок, і Німеччина – робота, і я іду по цьому курсу, – каже Сабіна.

Дівчина каже, що Євгеній був дуже доброю людиною.

– Я не можу казати, що він був. Він є. Це найкраща людина з усіх, кого я зустрічала. Він дуже щирий, дуже добрий, дуже відкритий. У нього стільки любові в серці, що, мені здається, її вистачило б на всіх. Він був настільки готовий віддавати всього себе і нічого не просити для себе. Це була його найкраща і водночас найгірша риса. Я завжди його вчила: Женя, будь таким для рідних, а на роботі, для друзів, будь з характером, – сказала Сабіна.

Дівчина пише вірші після загибелі чоловіка і хоче видати для себе збірку. Також Сабіна долучилася до групи Ми разом, де переважно дружини військових, але її прийняли там як рідну.

– Я розумію, що за цей рік пережила все. Кажуть, остання стадія – прийняття, а в мене остання стадія буде – прощання. Я досі ношу обручку і зробила татуювання: Допоки ми не зустрінемося знову. Хочеться зняти цю каблучку, я не знаю чому, але хочеться це зробити, щоб не тримати його біля себе, бо йому теж важко. Прощання – це залишити про нього тільки теплі спогади і більше не плакати, не картати себе, не казати, що я винна. Тому що я вважаю себе винною. Я могла зачинити двері, ключі викинути у вікно і сказати, що ти нікуди не підеш, а я цього не зробила, – розповіла Сабіна.