яке покарання чекає на росіян за ці злочини

19.06.2023

138 4 хвилин читано

Сьогодні, 19 червня, Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту. Злочини сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), недарма виділяються в окрему категорію. Адже вони вчиняються в дуже специфічному контексті, ігнорувати який не можна. Це контекст збройного конфлікту, загальної атмосфери терору.

В Україні ці злочини масово реєструються щодо жінок, чоловіків і дітей в тих місцях, де пройшов ворог. Подібні випадки у міжнародному праві зустрічаються нечасто. Наприклад, події 27-річної давнини у Боснії і Герцоговині і пізніше – в Уганді.

Очільниця спеціалізованого управління з організації розслідування СНПК і Офісу Генпрокурора Ірина Діденко та психолог Наталія Поцелуєва в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV відповіли на актуальні запитання стосовно такого тяжкого воєнного злочину, як сексуальне насильство щодо мирного населення.

– Пані Ірино, для початку з’ясуймо питання щодо кількості офіційно підтверджених фактів таких злочинів

– Від початку повномасштабної військової агресії РФ прокурори зафіксували 208 фактів СНПК. Серед них: чоловіки – 68, жінки – 140, з них неповнолітні – 13, з яких 12 дівчат та один хлопець (інший вид сексуального насильства не пов’язаний зі зґвалтуванням).

Йдеться про такі наявні види, як зґвалтування, каліцтво або насильство над статевими органами, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примушування дивитися на сексуальну наругу над близькими особами тощо. Розкрито 61 факт таких злочинів.

Наразі найбільшу кількість випадків сексуального насильства зафіксовано у Херсонській області – 68, у Київській області – 52, у Донецькій області – 50, у Харківській області – 19, у Запорізькій області – 7, у Чернігівській області – 4, у Луганській області – 3, у Миколаївській області – 5.

– Яке покарання чекає на винних? Що передбачено законом? Чи є вже справи, доведені до кінця (злочинець відбуває покарання)?

– Лише позбавлення волі. Меншого покарання за СНПК просто не існує ні в національному, ні в міжнародному законодавстві.

На сьогодні є лише один вирок національного суду за скоєний злочин СНПК. За цим вироком військовослужбовця РФ притягнуто до відповідальності у формі позбавлення волі на 12 років. Цей вирок заочний, але це лише початок, і ще чимала робота чекає на нас попереду.

– Як довго триває процес міжнародного судового розгляду за сексуальне насильство? Чи не може воно тягнутися роками?

– На жаль, реальність така, що практично будь-який міжнародний судовий процес – це тривалий і складний шлях. Прогнозувати тут важко. Приклад Боснії підтверджує це. Війна завершилася там давно, а процеси – як національні, так і міжнародні – тривають.

У нас війна триває. Й досі на окупованих територія кояться злочини, які потрібно буде розслідувати. Також потрібно розуміти, що це перша велика війна в Європі за останні десятиліття. Не громадянська війна, не криза, а повноцінна війна, жахливі наслідки якої нам доведеться відчувати ще тривалий час.

– Який суд розглядатиме справи про сексуальне насильство – наш чи міжнародний? Адже під час війни сексуальне насильство може розглядатися як воєнний злочин. Якщо ні, то в яких саме випадках злочини, пов’язані із сексуальним насильством, підпадають під юрисдикцію міжнародного права?

– Дії безпосередніх виконавців, а йдеться про військовослужбовців держави-агресора нижньої ланки, вочевидь будуть предметом розгляду національних судів.

Справи щодо верховного командування і керівництва РФ, найімовірніше, слухатимуть у міжнародних інстанціях. Це для нас важливо, оскільки так міжнародною спільнотою будуть визнані злочинцями саме ті, хто розпочав цю жахливу війну. Також це відкриє нам шлях до одержання репарацій, які знадобляться державі на її відновлення та нашим громадянам, які постраждали від злочинів РФ.

– Чи можна навести найвідоміший і найпоказовіший приклад вчиненого міжнародного правосуддя (покарання) за сексуальний злочин?

– Необхідно розуміти, що притягнення міжнародними судовими інстанціями до кримінальної відповідальності верховного командування відбувається не за один злочин. Доволі часто СНПК йде разом з іншими воєнними злочинами і злочинами проти людяності.

Із великих справ можу назвати відносно недавній вирок МКС (Міжнародний кримінальний суд – Ред.) від 2021 року, який апеляція МКС у 2022 році залишила в силі.

Йдеться про справу Домініка Онґвена, якого було визнано винним у 61 злочині, зокрема різних видах СНПК. Його було засуджено до 25 років позбавлення волі.

Угандієць Домінік Онґвен був організатором масових убивств і погромів на півночі країни у 2002-2005 роках. Міжнародний кримінальний суд засудив Онґвена за скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів.

До речі, це був перший випадок, коли МКС визнав злочином примус до шлюбу.

– Як саме доводиться факт такого злочину в міжнародних судах? Які докази мають бути представлені? Які вимоги до фіксування таких злочинів? Адже відомо, що довести факт насильства буває вкрай важко з низки цілком зрозумілих причин.

– Міжнародні суди мають власні процедури збору доказів. Із певної точки зору збір доказів дещо гнучкіший за порядок, передбачений КПК України для органів, які проводять досудове розслідування. Водночас рівень верифікації доказів у того ж МКС високий.

У справах СНПК насамперед важливими доказами є показання свідків та постраждалих. Не менш важливими є свідчення так званих інсайдерів – представників військових сил, влади тощо – сторони конфлікту. Наприклад, військовослужбовців та представників окупаційних адміністрацій.

Безумовно, судово-медичні експертизи, документи, відеозаписи тощо відіграють важливу роль у процесі доведення факту таких злочинів. МКС може приймати докази, зібрані, наприклад, нашими правоохоронними органами, а також різними ГО, МГО тощо, а потім буде їх верифікувати. Цьому питанню більшу увагу приділятиме саме Офіс прокурора МКС.

– Наступне запитання до психолога. Пані Наталю, враховуючи травматичний досвід жертви насильства, чи не зазнає вона ще більшої травматизації під час судового слідства? Чи готують психологи цих людей до такого випробування?

– Щоб уникнути травматизації під час допиту, ми готуємо потерпілих до слідчих дій. Передусім навчаємо відокремлювати себе від події, яка з ними сталася. Наприклад, застосовуються такі техніки, як “екран”, “дерево”, які допомагають максимально дистанціюватися від емоційного перепроживання травматичного спогаду й уникнути ретравматизації.

По-друге, ми беремо участь у самому допиті та стежимо за процесом. Психолог може зупинити допит, якщо бачить, що починається ретравматизація, наполягти на перерві або запропонувати переформулювання тих чи інших запитань, які можуть травмувати.

– Чи є механізми “вмовляння” жертв насильства давати свідчення проти агресора? Тобто якщо відомо, що злочин скоєний, а жінка не йде на контакт зі службами. Що в такому разі відбувається? Її лишають у спокої чи з нею працюють психологи?

– У цій категорії справ найважливіше – це саме бажання постраждалих свідчити. Ніхто їх не примушуватиме до співпраці. Насправді доволі складно поділитися своєю трагедією, водночас це сміливий крок, оскільки може надихнути інших розказати нам про злочин, який скоїли щодо них.

Коли постраждала особа не бажає свідчити, коли вона замикається, ми ніколи не будемо тиснути на неї. Ризик ретравматизації в цій категорії справ високий. Ми готові чекати слушного часу, прокурори та слідчі завжди готові вислухати постраждалу особу, коли вона буде готова.

Початок завжди складний, а подальший шлях притягнення до відповідальності довгий, тому ми добре розуміємо, що нам його йти разом, тож має бути співпраця. Лише спільна робота в цьому напрямі дає високу ймовірність досягти позитивного результату.