Сьогодні Всесвітній день вишиванки

«Це душа українського народу…». Так називав українську вишиванку Тарас Шевченко, який, проживаючи на чужині, завжди одягав її на великі свята.

Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Історики-дослідники схиляються до думки, що її почали створювати народні умільці ще до VI століття. Якою вона тоді була — невідомо, оскільки жоден зразок не дожив до наших днів.

Натомість відомо, що вишивати національний одяг бралися тільки жінки, даруючи своїм витворам позитивну енергетику: українська вишиванка символізувала добро, вірність, любов та інші чесноти, притаманні нашим пращурам. Знаємо і про те, що ремесло щодо виготовлення вишиванок матері передавали своїм донькам. А ті — своїм нащадкам.

Довідково. У деяких історичних джерелах йдеться, що, крім нанесення малюнка на вишиванку, магічний візерунок також наносився на тіло козака у вигляді татуювання. Ось що пише Михайло Чугуєнко у книзі «Шокуюча Україна»: «Воїни характерники…билися напівоголені до пояса, або у вовчих чи ведмежих шкурах, котрі краще, ніж інші обладунки, захищали від удару списа чи меча. Своє тіло берсеркіри покривали чорним чи червоним татуюванням, що мало магічні властивості».

Сказати, що тих, хто одягав вишиванку, завжди переслідували, було б не зовсім вірно. Але ставлення до таких людей завжди різнилося. Наприклад, за часів російського царизму деякі представники інтелегенції відкрито носили вишиванки, зайвий раз підтверджуючи свою національність. Але так чинити могли не всі. Зокрема, Лисенко, який працював у театрі, не міг дозволити собі чогось подібного. Письменниця Людмила Старицька-Черняхівська згадувала, що «через українську мову та вишиті сорочечки інші дворянські діти дивилися на неї та на її родину як на ненормальних».

Першим, хто поєднав українську вишиванку із буденним одягом, був Іван Франко, скомбінувавши вишиту сорочку із піджаком. У них він дивиться на нас і з 20-гривневої купюри. За радянських часів відкрито ніхто не висловлював свого негативного відношення до вишиванки. Хоча всіляке траплялося…

— Я тривалий час жив на Донеччині, — розповідає 87-літній Іван Семенович. — Коли виходив на вулицю у вишиванці, на мене оглядалися перехожі, мовляв, що це за дивак такий з’явився в нашому шахтарському краї. Серед тих, хто інколи глузував з моєї вишиванки, були і пересічні шахтарі, робітники, словом пролетаріат, як їх тоді «величала» радянська влада. А все тому, що виховані вони були у компартійному дусі, знання «Інтернаціоналу» чи статуту кпрс було для них важливішим. Якось я набрався сміливості і прийшов на партійні збори у вишиванці. Так ось, секретар парткому, виходець з Волині, який у пятирічному віці потрапив у Горлівку, вигнав мене із зали, заявивши, що якщо хоча б раз дозволю собі щось подібне, то відбере партквиток…

Сьогодні вишиванка все міцніше завойовує своє місце під сонцем. Уже ніхто не глузує з тих, хто її одягає, а московити вважають її нацистською уніформою, а тих, хто носить вишиванку, прирівнюють з карателями з СС. Від себе додам: дай, Боже, нам побільше таких «нацистів», «карателів»…