14 травня — День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни

Напередодні 9 травня на російському ТБ щодня відбувалися так звані ток-шоу, присвячені «великій перемозі великого русского народу у великій вітчизняній війні». Про що і як там говорили — не переповідатиму, оскільки й так усе зрозуміло. Скажу лише, що кремлівські пропагандисти не обійшли й таку чутливу тему, як винищення в роки війни єврейського населення. Особливо на теренах України, де, як стверджували пропагандисти, «євреїв було дуже й дуже багато». Дійсно, їх на теренах України проживало чимало.

«За порятунок євреїв розстрілювали і немовлят…»

Під час Голокосту Україна втратила 1,5 мільйона євреїв — це чверть від знищених 6 мільйонів євреїв Європи. Рятівниками євреїв були не тільки етнічні українці, а й представники інших національностей, що проживали в Україні:  поляки, росіяни, білоруси, кримські татари, вірмени, греки, німці, представники різних релігійних конфесій. Ці люди виявляли людяність попри те, що за надання допомоги євреям смертна кара загрожувала не тільки самим рятівникам, але і їхнім дітям, членам їхніх родин.

Проте, з виступів учасників цих  ток-шоу, саме українці «вирізнялися звірячою жорстокістю щодо цього древнього народу, не лише здаючи людей німцям, а й масово власноруч їх розстрілюючи». Маячня? Ще й яка! Але покидьки від політики, журналістики, якщо вона існує в росії, ці слова зустрічали аплодисментами. Словом, московити звинувачують українців у всіх страшних гріхах, вигадуючи ці «гріхи» у своїх хворих головах. Але ж будь-яка притомна людина знає, що українці масово рятували євреїв від смерті. І не лише українці: в інших окупованих країнах люди теж усіляко допомагали їм вберегтися від смерті. Але на окупованій території України допомога євреям була набагато небезпечнішою, аніж в країнах Західної Європи, окупованих нацистською Німеччиною, оскільки гітлерівці знищували не тільки ту людину, яка допомагала, але й усю її родину.

Чимало євреїв були врятовані священнослужителями та вірянами різних церков. В тому числі і Української греко-католицької церкви, яка тривалий час була заборонена компартійним режимом срср. Її, до речі, і сьогодні російські прихвосні від політики і пропаганди вважають «слугою нацистського режиму, яка переслідувала єврейське населення». Насамперед на теренах Західної України. Не сперечатимемось з ними. Натомість нагадаємо, що, за даними польських дослідників, 34 монастирі й римо-католицькі організації Західної України брали участь в операціях з порятунку євреїв. Так, ченці ордена Святої Марії у Львові, Самборі та Долині врятували 47 єврейських дітей. Керівництво римо-католицької парафії Буковини неодноразово зверталося до румунської влади з проханням полегшити долю хрещених євреїв і, врешті-решт, добилося того, що в середині 1942 р. їх припинили переслідувати.

Незважаючи на антисемітські настрої серед частини церковнослужителів, євреїв рятувало чимало православних священників. Особливе місце в історії порятунку євреїв займає сім’я православного священника Олексія Глаголєва, завдяки якій десятки євреїв уникли загибелі. З початку трагедії Бабиного Яру  в Києві рятівним ковчегом для багатьох єврейських сімей стали будинок Глаголєвих на Подолі і Варваринська церква.

Українці Барабач Ігнат і Лутій Микола переховували у Золочеві свого знайомого Гельфера Соломона.

Про митрополита Андрея Шептицького росіяни знають лише як про «вірного прислужника німецьких фашистів, який благословляв гітлерівців на масові вбивства мирного населення і військовополонених». Але навіть дослідники його життя, яких вкрай важко звинуватити в симпатіях до цієї людини, заперечують цю маячню. Натомість визнають той факт, що він особисто зі своїм братом Климентієм врятували сотні євреїв, ховаючи їх по монастирях і забезпечуючи документами, які підтверджували їхнє українське походження.

Ізраїльський Кнесет ще в 1953 році ухвалив закон «Про увічнення пам’яті мучеників та героїв», наслідком якого був створений меморіал «Яд Вашем», а в 1963 році були визначені критерії надання звання Праведника народів світу. При «Яд Вашем» діє спеціальна комісія, яка на основі документів, свідчень вцілілих осіб та очевидців ретельно вивчає кожний випадок, відтак ухвалює рішення, чи відповідає він суворим критеріям. Комісія складається з істориків, юристів та уцілілих жертв Голокосту.

Звання Праведника народів світу надається за дотриманням певних умов: особу, яка може отримати почесну відзнаку, рекомендують лише єврейські організації; особа не має бути етнічним євреєм, яка сповідує християнство; допомога, яка надавалась євреям, мала бути безкорисною, тривалою та вагомою; особа, яка переховувала євреїв, піддавалась реальній небезпеці для свого життя або життя своєї родини; порятунок мав бути усвідомленою дією. Люди, яких визнали Праведниками народів світу, отримують іменну медаль, почесний сертифікат і право вписати своє ім’я на Стіні Честі в Саду Праведників у Єрусалимі. Згідно із законом, Праведники народів світу отримують почесне громадянство Ізраїлю, а у випадку їхньої смерті — пам’ятне громадянство.

Україна після Польщі, Нідерландів та Франції посідає 4-те місце у світі  за кількістю Праведників народів світу. Цього звання удостоєні понад 2,6 тисячі осіб.