Хто такий Януарій Бортник? Історія українського режисера та інтелігента

Спеціально для Суспільне Культура Анастасія Сарапина розповідає про життя та творчість режисера, що не мав мистецької освіти, проте мав запал до творчості.

3 травня 1897 року народився український інтелігент, режисер, актор Януарій Бортник. Мав свій режисерський стиль, співпрацював з Лесем Курбасом та ставив вистави на великих сценах тодішнього СРСР. А проте його ім’я не знане широкому загалу, передовсім ще й тому, що режисер був репресований та вбитий радянською владою через його громадську позицію.

Тернопільські вечори

Народився Януарій Бортник в селі Озерна неподалік Тернополя в багатодітній родині. Мати була вчителькою, а батько — священником місцевого повіту. Почав навчання в Українській гімназії, де зацікавився драмгуртком. Часто відвідував вистави мандрівного Львівського театру товариства “Руська Бесіда”. З цього моменту і почалося його захоплення театром.

Вчасно закінчити гімназію хлопцю не судилося — усе обірвала Перша світова війна. Російські царські війська увійшли у місто у серпні 1914 року, місто було окуповане.

На той момент у Тернополі знаходився і Лесь Курбас, який з дозволу військової влади організував у місті “Тернопільські театральні вечори”. Януарій Бортник з великим ентузіазмом вступив до трупи. Проте він мав проблеми з дикцією, але за порадами акторів почав робити вправи із камінчиками у роті. Поступово дикція почала покращуватися.

На сцені “Театральних вечорів” Бортник грав ролі з творів Карпенка-Карого та Квітки-Основ’яненка. На афішах виступав під псевдонімом “Н. Загребельний”. Уже тоді Януарій зближувався з Лесем Курбасом, прислуховуючись до його порад та настанов.

“Шпана”

Восени 1918 року Бортник вступив до трупи учня Леся Курбаса, режисера Миколи Бенцаля, яка пізніше була реорганізована у “Новий Львівський театр”. З 1920 року театр об’єднується з трупою Гната Юри та стає театром імені Івана Франка, де Бортник працює актором.

Після театру Франка Бортник повертається до Тернополя та працює в Драматичному театрі під керівництвом Мар’яна Крушельницького. На сцені цього театру Януарій Бортник знайшов кохання свого життя – актрису, а згодом його дружину Ганну Бабіївну.

З часу заснування Мистецького об’єднання “Березіль” Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка згодом була реорганізована у третю майстерню “Березоля”. У березні 1923-го в Києві при Мистецькому об’єднанні “Березіль” засновано першу в Україні школу режисерів, три курси якої він закінчив без відриву від театру.

Поступово саморозвиток та творчі зв’язки з “Березолем” дали свої плоди. Бортника запросили в “Березіль” поставити комедію “Шпана”. Там і відбулося розкриття майстерності режисера. Він обрав стиль вистави-ревю у мюзик-хольному плані.

Прем’єра “Шпани” відбулася на сцені “Березоля” 20 березня 1926 року та мала великий успіх у глядача, довго не сходила зі сцени при повних аншлагах.

Після неймовірного успіху вистави Лесь Курбас запропонував Януарію Бортнику очолити перший в Україні професійний театр малих форм під назвою “Веселий Пролетар” у Харкові. Звісно, театр такого масштабу мав свої труднощі – відсутність постійного приміщення для репетицій, технічне устаткування та довгий процес створення репертуару. Проте на сцені Харківської першої державної музичної комедії відбулися постановки “Самозваного принца”, “Наталки-Полтавки”, “Сухого закону” та інших.

Улітку 1930 року театр “Веселий Пролетар” було обрано для участі у Всесоюзній олімпіаді мистецтв народів СРСР у Москві. Там показали вистави “Постріл” та “Спокійно, знімаю”. Чимало московських газет звернули увагу на таку подію.

“Молодик”, Харків. 100 років українському футуризму / Centennial of Ukrainian Futurism

Арешт та вирок

Можливо, така слава зіграла поганий жарт із режисером Януарієм Бортником, що привернув до себе багато непотрібної уваги. У 1934 році Бортник став режисером Дніпропетровського театру імені Тараса Шевченка. У його персональній біографії цей факт виявився фатальним.

Дніпропетровське облуправління НКВС у 1937 році висунуло Бортнику обвинувачення в участі у “контрреволюційній націоналістичній терористичній організації, що мала на меті повалення радянської влади в Україні”.

Режисера арештували 28 вересня 1937 року і згодом розстріляли. Його дружина Галина Бабіївна була арештована та відправлена у заслання, де перебувала 5 років. Вона повернулася до Харкова, але до театрального життя так і не змогла.

Читати також:

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!