Як у Павлівці лікують скалічену психіку наших захисників — репортаж

Журналісти американського видання The New York Times побували в Київській міській психіатричній лікарні імені Павлова, яку частіше називають просто “Павлівка”. Тут лікують людей з важкими психічними захворюваннями, переважно з шизофренією.

Але в червні минулого року в Павлівці відкрили тимчасове відділення для військових на 40 ліжок. Однак за шість тижнів їхня кількість зросла до 100. Лікування зазвичай триває три-чотири тижні, потім солдати повертаються до своїх підрозділів для огляду медичною комісією.

…Молодшому лейтенанту на ім’я Руслан постійно сниться той самий сон: він стрибає в окоп, але це не окоп, а могила.

– Я б ліг в якусь нору і сховався, – зізнається він.

Інший солдат після повернення із зони бойових дій не може спати. І таких історій тут багато.

29-річний Станіслав у мирному житті був кухарем. Через шість місяців на фронті він, за його словами, втратив смак до життя.

– Мені кажуть, що я розмовляю уві сні зі своїми побратимами. У мене зник апетит. Я став неспокійним. Не можу зосередитися на чомусь одному: в голові немає порядку, – каже Станіслав.

Солдати скаржаться, що їхні організми дають збій, відмовляються “працювати”.

Олександр відчув це під час ротації. Коли повертався з фронту, починав заїкатися, руки тремтіли, тиск підвищувався. Небезпека була позаду, а ось стрес залишився.

Молодший лейтенант Руслан до російського вторгнення був учителем малювання. Він не може позбутися відчуття, що ось-ось станеться щось жахливе.

У Бахмуті він командував саперним підрозділом і отримав завдання встановити міни перед українськими позиціями прямо під обстрілами. Він впорався, але тепер цей досвід з ним весь час.

– Всі жахи Бахмута переслідують мене. Це було пекло. І я продовжую жити в пеклі, – каже солдат.

Можливості Павлівської лікарні – обмежені. За словами директора В’ячеслава Мішиєва, хворим можуть запропонувати стандартне лікування – переважно медикаментозне.

Через три-чотири тижні солдати повертаються до своїх підрозділів для огляду медичною комісією. За оцінками Мишієва, близько 70% з них повернуться до лав ЗСУ.

Лікар Антоніна Андрієнко курирує одну з солдатських палат. Вона часом годинами слухає історії своїх пацієнтів.

– У одного солдата батьки жили в сірій зоні. Вони сиділи на кухні, коли в їхнє вікно прилетіла граната. Він пішов додому, щоб зібрати їхні залишки і взяв дві сумки. Одну для батька, іншу для матері, – розповідає медик.

За її словами, в такій ситуації ніякі пігулки не допоможуть.

…Сьогодні вчені вважають, що наслідки психічної травми можуть виходити за межі людського життя, кодуючи риси ще ненароджених дітей.

Це непокоїть психіатра Олега Чабана, який консультує Міністерство оборони України. Він спостерігає за українськими солдатами з 2014 року. Каже, що коли бійці залишають зону бойових дій, у них з’являються певні симптоми: кошмари, негативні спогади, безсоння.

Професор розповідає, що епідеміологи, які вивчають дітей, народжених через десятиліття після Голодомору, виявили у них сліди того, що пережили їхні батьки. Ці діти мають більш високі показники ожиріння, шизофренії, діабету. Вони мають меншу тривалість життя.

– Мене це непокоїть. Тому що я хочу, щоб мої онуки і правнуки жили в країні під назвою Україна, – зізнається Олег Чабан.