Історія тероборонців, які стримували росіян у Бузковому парку у Херсоні

На карті Херсону Бузковий парк – це майже кінець міста. Поруч вже Чорнобаївка.

1 березня саме тут понад 40 людей із гранатами, кулеметами та коктейлями Молотова вийшли стримувати росіян, які заходили у місто. Того дня, за даними слідства, загинули 24 захисники України.

З Надією Хандусенко зустрічаємося на майдані Незалежності. У Києві вона живе пів року. Із рідного Станіслава, села, що за кілька десятків кілометрів від Херсону, виїздила ще коли він був окупований.

Стало геть неможливо. Дітям потрібні були умови, школа. Вона зізнається, що купила квитки на потяг, щоб на річницю загибелі чоловіка бути таки вдома. Її Сергія вбили у Бузковому парку 1 березня.

– Зранку 24 лютого я прокинулася від його метушні, він збирав речі. Каже: Війна почалася. Зібрана сумка чоловіка стояла біля дверей. Потім був дзвінок, сказали, що вони мають їхати. Він поїхав 24, а 25 на вечір повернувся додому. Повернувся і сказав, що їх розпустили. Потім знову зранку подзвонили і сказали, що треба збиратися, – розповіла жінка.

Надія Хандусенко

За ці кілька днів події розвивалися з блискавичною швидкістю. 24 лютого російські війська заходять на Херсонщину через Каланчак і Чонгар. З 5:00 починають обстрілювати аеропорт Чорнобаївка під Херсоном.

Ворожі війська рухаються швидко. По дорозі оточують міста і села блокпостами, блокуючи в’їзди та виїзди. Вже до кінця дня під російським контролем – лівий берег. Генічеськ, Скадовськ, Олешки, Нова Каховка, Каховка.

Ворожі війська зупиняються перед Антонівським мостом. 26 лютого українська війська змушені відступати. Росіяни на під’їзді до Херсону. Чоловік Надії у тої час своєю машиною їхав у місто.

– Йому сказали: Забери, кого зможеш, по дорозі. І він своєю машиною віз. Що відбувалося у них – я мало знаю. Говорив, що люди непідгодтовлені, він їх вчить. Сам він служив 15 років, з 2014 по 2019 був у АТО. Коли звільнився, я просила: Побудь трошки вдома, – згадала Надія.

Що відбувалося – знає Станіслав Вазанов, старший бойовий медик роти у 192-му херсонському батальйоні Сил ТрО. Він вижив у тому бою.

Каже: це диво, бо коли потім приїздив у Бузковий парк, розумів, що навіть міцніші дерева, ніж те, за яким ховався він, були просічені наскрізь. Вазанов думає, що росіяни знали, що у цьому місці будуть тероборонівці.

– До війни я займався ремонтами, до рук зброю взяв після вторгнення. 25 лютого прийшов записуватися у ТрО у Білозерці, але нам сказали, що немає зброї й обмундирування. 26-го нас повезли в Херсон, і до 1 березня сиділи в інтернаті на Кулика. Нас там було людей 500-600. 1 березня ми прийняли бій у Бузковому парку. У кожного другого по гранаті, в когось 1-2 пляшки коктейля Молотова, в основі нашого батальйону – люди з Білозерки.

Ми почули, як завелися двигуни, виїхав БТР, два БМП. Сили нерівні. Що зробиш з коктейлем Молотова проти бронетехніки? Люди, які були в самому парку, 20-25 м від бронетехніки, навіть не мали шансів вижити. Все тривало 15-20 хв, крили зі всіх видів озброєння, до години десь зачистка. Це росіяни добивали наших поранених. Надійшов наказ – відходити, – розповів Вазанов.

Надія Хандусенко у той час була вдома, у Станіславі, намагалася зідзвонитися з чоловіком. Він її набрав дуже рано, попередив, що буде зайнятий, і потім зв’язок зник.

– Oб 11:00 мене набрала знайома і сказала, що наших хлопців розбили. Я почала дзвонити Сергієві, він слухавки не брав. О 13 годині мені з чоловіка телефона подзвонили. Говорили російською мовою. Сказали: Тут лежить ваш чоловік і ще 9 людей.  Я попросила описати його, все сходилося, окрім кольору обкладинки паспорта. В мене був номер його співслуживиці, вона сказала мені: Не хвилюйся, ще нічого не відомо, ніхто не виходить на зв’язок, – розповіла жінка.

Сергій Хандусенко

Надія набрала сестру свого чоловіка Вікторію. Її чоловік, Костянтин Мальцев, як виявилося потім, теж був у Бузковому і там загинув.

– Десь о 12:45 перетелефонувала дружина брата, плакала, сказала, що не може до нього додзвонитися. Сказала дзвонити Кості. О 13:00 мені з його телефону відповів чоловічий голос, це був охоронець із комунального підприємства, що поруч, вони все бачили. Він розповів, що Костя їхав на велосипеді, за плечима мав автомат, їхав зі всієї сили, а назустріч йому їхав російський БРТ, і вони його розстріляли. Я бачила поранення, дірка на пів голови, – розповіла Фактам ICTV Вікторія Мальцева.

Вікторія каже, її чоловік не був у теробороні. Він не вмів користуватися зброєю, але не міг залишатися осторонь. Хотів роздобути автомат. 

– Мій брат його не взяв, але вони домовилися, що Костя буде їздити у розвідку, і він їздив на велосипеді. Знімав відео, ми були змушені все видалити, збудував барикаду своїми руками на вулиці поруч. 1 березня мій брат поїхав у Бузковий парк, з чоловіком зідзвонювалися щогодини, десь об 11:00 я набрала, він був удома, сказав, що йде бій і всі впевнені, що відіб’ють, я його просила: Костя, не йди туди, ти беззбройний. А у нього була нав’язлива ідея – отримати автомат. І видно, він не стримався, – розповіла Вікторія.

Костянтин Мальцев

Бузковий парк – не єдине місце, де тероборонівці намагалися зупинити росіян, розповідає капелан 124 бригади Максим Барвінов.

Ще вони заходили зі сторони Нової Каховки, це Бериславське шосе, і зі сторони селища Камишани. Там їх теж чекали. На Каминському напрямку відомо про п’ятьох загиблих. Максим Барвінов – теж учасник тих подій.

Каже, коли надійшла інформація про розстріл у Бузковому, іншим був наказ зустріти ворога в іншому місці, на вулиці Залізничників. 

– Ми поїхали туди на трьох легкових машинах, побачили, що вже йде бойова техніка, і зрозуміли, що ми нічого не можемо зробити, роз’їхалися по домівках і чекали наказу, щоб здійснювати партизанські дії, – розповів чоловік.

194 батальйон білозерської частини А7360, який, зокрема, прийняв бій у Бузковому парку, очолював майор Дмитро Кузьменко.

9 березня 2022 року його нагородили За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Коли регіон захопили, він залишився на окупованій території. Згодом з’явився в ефірі російських телеканалів, на камеру подавав документи на російський паспорт. А також пропагандисти розповідали, що він доєднався до лав російської тероборони.

Коли Херсон звільнили, він залишився на деокупованій території. Як повідомили Фактам у СБУ Херсонської області, він фігурує у провадженні за статтею 111 Кримінального кодексу (державна зрада). Інформацію щодо його можливої співпраці з росіянами перевіряють.

Дмитро Кузьменко погодився поспілкуватися з Фактами. Каже, у пропагандистських сюжетах знімався під тиском, кілька днів пробувши у підвалі. Далі окупанти планували його вбити, але врятувало те, що українська армія почала атакувати місця скупчення сил росіян, а згодом звільнила правий берег.

Каже, що він не зрадник, а, як і інші учасники боїв у Бузковому парку, теж виконував наказ від свого керівництва, коли разом з хлопцями йшли туди.

– Коли віддали наказ, була інформація, що у місті росіян немає, ми коли почали вивчати обстановку, розуміли, що вони вже на території нафтозаводу. Але ніхто про це не казав, – розповів чоловік.

Сили територіальної оборони Херсонщини на той час очолював Дмитро Іщенко. Раніше, у коментарі Суспільному він розповідав, що мав дві команди.

– По-перше, зібратися. І ми зібралися. По-друге, вийти на Антонівський міст. Але звідти ми відійшли, бо нас почали крити авіацією. Ми вийшли у Наддніпрянське, але там не розміщувалися. Переїхали на вулицю Паровозну, де було замало місця для всіх. Тоді ми розмістилися в школі-інтернаті на Кулика. Звідти вже працювали над охороною громадського порядку, патрулювали місто. По можливості, ми мали не пустити противника в Херсон, – сказав він.

Про те, що у Бузковому будуть нерівні сили, переконує, теж не знав. Розвідка працювала лише у місті, зовнішньої розвідки не було.

Вшанування пам’яті

На місці боїв у Бузковому парку встановили пам’ятний знак. Згодом тут планують великий меморіал, але вже після перемоги, каже Максим Барвінов.

Сам він після боїв три місяці переховувався від росіян на окупованій території, передавав російські координати українським воїнам. Виїхати через блокпости не міг, сили Спеціальних операцій згодом вивезли його річкою. Зараз він продовжує служити у Херсоні, як і Станіслав Вазанов.

На Херсонщині і Дмитро Кузьменко. Каже, хоче, щоб пам’ять про ті події не зникла. Після того, як Херсон звільнили, сконтактувався з родичами загиблих. Телефонував і Надії Хандусенко.

Вона з дітьми планує таки згодом повернутися додому. Зараз відновлює документи чоловіка, щоб діти могли отримувати пенсію. Це, як виявилося, не так просто: багато бюрократичної тяганини. Її чоловік похований у Станіславі.

– 3 березня волонтери, з якими я сконтактувалася, почали скидати фотографії, і там було його фото, мені сказали, що його поховали на кладовищі геологів. У квітні мені подзвонили з моргу, що їх ексгумують, ідентифікують. Забрати тіло чоловіка допоміг сільський голова Станіслава, ніхто інший не хотів туди їхати, – розповіла жінка.

Могила Костянина Мальцева – на херсонському кладовищі.

– Мій – чоловік герой. Я навіть не намагалася його відмовити, я розуміла, що якщо у нього є бажання, то він має це зробити. Мій син зараз навчається у військовому училищі імені Богуна. І хоч мені це і болить дуже, у мене загинули дві найближчі людини, я розуміла, що йому це потрібно, – сказала Вікторія Мальцева.