Офісні працівники на бензовозах та пальне на баржах – як Україна втримала паливний фронт

Тільки за перший місяць війни Росія зруйнувала 30 нафтобаз. За задумом ворога, Україна мала зупинитися без пального. І справді, переживали ми непрості місяці. Та паливний бізнес почав робити неймовірні речі, вигадувати рішення, які дивували всю Європу.

Про те, як Україні вдалося втримати паливний фронт і навіть переламати його, Факти ICTV поспілкувалися з директором Консалтингової групи А-95 Сергієм Куюном, який нещодавно зробив 4-серійний проєкт Паливний фронт.

Перша російська ракета по нафтобазі прилетіла 25 лютого, потім майже щодня били по нафтобазах. 30 нафтобаз, які були зруйновані – це невелика частка від усіх по Україні, але на той момент вони були найбільш завантажені. Плюс удари були по Кременчуцькому нафтопереробному заводу.

– За нашими оцінками, тоді згоріло десь 100 тис. тонн нафтопродуктів. Це при тому, що в квітні на ринок надійшло всього 200 тис. Тобто можна зрозуміти, наскільки це був суттєвий обсяг. На жаль, саме бомбардування нафтобаз та Кременчуцького заводу призвело до тієї кризи. Якщо цього не відбулося б, ми мали шанс цю кризу якось краєчком пройти, щоб не було такої “посухи”, як ми бачили, – каже Сергій Куюн.

Автомобільна черга на АЗС у Києві. Жовтень 2022 року. Фото: УНІАН

Удари були щодня, і прицільні, розповів експерт. Насправді Росії було легко це зробити, бо більшість цих баз були в різні роки отримувачами російського пального. А росіяни ще з 2015 року запровадили процедуру спеціальних ліцензій на експорт в Україну.

– І щоб отримати дозвіл на поставку російського дизелю, ти мав надати всю інформацію включно з залізничними реквізитами, куди везеш. Тому в них все це було, вони бачили, хто куди везе і в яких обсягах. Я вже не кажу про Google-мапи.

Хоча насправді там були і смішні ситуації. Мені розповідали власники нафтобаз, особливо колишніх радянських: Ми не можемо зрозуміти – ракети летять, а там вже все давно травою поросло, там вже немає нічого, навіть сліду не залишилося. І потім зрозуміли: вони просто б’ють по старих картах вочевидь, де в них позначені ще об’єкти радянської паливної інфраструктури, – зазначив Сергій Куюн.

Однак українська кмітливість і справжня незламність бізнесу, який тоді думав не про гроші, а як забезпечити країну пальним, перемогли. Європейці дивувалися, як нам це вдається.

Ніколи раніше Україна не возила пальне із Заходу (пальне до 24 лютого 2022 року везли з Білорусі, воно було дешеве і постачалося без проблем). І це теж спровокувало дуже багато викликів.

Сергій Куюн розповів, який вихід знайшла одна з мереж, не маючи бензовозів.

– Не було бензовозів, не було чим возити. Що зробила ця компанія? Вона є великим постачальником бітуму, в неї є бітумовози, не пристосовані до перевезення дизельного палива і до завантаження через нижній налив, який практикується в Європі. Що ці хлопці роблять? Вони просто вварюють труби в цей бітумовоз, якийсь зварювальник дядя Вася це робить, і вони їдуть у Європу і заправляються, – пригадав експерт.

Доставка залізницею теж мала свої нюанси. Адже в Європі вузька колія, а в Україні – широка. Як перелити на кордоні?

– Ніхто не возив світлі нафтопродукти через західний кордон. Що зробили? Залізниця дає дозвіл, а компанії швидко організовують такі мобільні переливи, коли старий військовий компресор під’їжджає між цими коліями, шланг туди, шланг сюди – і починає перекачувати.

Влітку стояли люди окремі, які поливали з відра ту машину, щоб вона не перегрілася. І от таких пунктів мобільних було 15-20 одиниць вздовж усього кордону. Приїхали, перекачали, – пояснив Сергій Куюн.

Був ще один неймовірний проєкт однієї з українських компаній. Пальне в ближніх країнах Європи було все законтрактоване, не могли знайти, але відшукали аж у Нідерландах.

– Це просто інший край Європи. Там нема залізничних колій. Тобто ці заводи нідерландські можуть вантажити тільки на воду, тому по оцих річкових каналах, по Рейну, на баржах самохідних спускали це в Німеччину, там зливали і вантажили вже на залізничні вагони і везли в Україну.

Це декілька тисяч кілометрів, це логістика, яка нікому в голову не могла прийти. Українці це зробили. Звичайно, це було непросто. Ця партія їхала два місяці. Тобто її купили в березні, а вона приїхала в травні. Але приїхала якраз у розпал кризи, і почали ці партії надходити, – наголосив аналітик.

Урядовці теж спрощували все що можна. Велику роботу зробило Мінінфраструктури. Часто з кордоном домовлялися в телефонному режимі. Було скасовано десятки нормативних документів, які заважали їздити в Європу. Потрібні рішення видавалися за лічені години.

Було багато епізодів, коли і урядовці, і просто учасники ринку їхали в порти румунські та польські та разом із польськими колегами з’ясовували, що відбувається, чому так повільно відвантажується.

– Дивляться, що технічні характеристики дозволяють дуже великі обсяги обробляти, а по факту виходить набагато менше. Буквально до кожного митного інспектора доходили, і виявлялося, що поставити ще одного інспектора – і вдвічі зростає автоматично потужність цих терміналів. Тобто фактично вчили європейців працювати, – каже Куюн.

Також у перший місяць війни була велика проблема з водіями бензовозів. Багатьох мобілізували, бо це дуже важлива спеціальність для військових, багато хто також просто не вийшов на роботу.

– Тому були вимушені шукати хто де. Десь сідали за кермо офісні працівники, хтось залучав, як у Києві, професійних спортсменів, поки не знайдуться водії. Як один із варіантів розглядали залучення європейських машин, щоб вони возили, але ніхто не погоджувався їхати, всі боялися цих обстрілів. Але з часом все вляглося, тим більше що Кабмін дав дозвіл на те, щоб сідали за кермо водії категорії B, тобто легковиків, – розповів експерт.

За словами Сергія Куюна, велика проблема була з інкасацією, адже на АЗС багато готівки. А в перші дні повномасштабної війни всі інкасаторські броньовані автомобілі передали військовим.

– Що таке заправна станція? Там багато збирається готівки. Хтось має інкасувати. В перші дні всі інкасаторські машини віддали військовим, тому що вони броньовані, і фактично інкасація припинилася. Як робити цю інкасацію? Великі гроші, купа зброї. Самі робітники цих заправних мереж їздили з сумками цих грошей, евакуювали це все, – уточнив Куюн.

Звичайно, заправлялися в пріоритеті армія, рятувальники, швидкі – без зайвих запитань і документів. Але те, що вдалося налагодити під час кризи в паливній галузі, врятувало українців під час енергетичної кризи.

– Пальне для генераторів було у вільному доступі, і це дало нам можливість пройти. Один ринок потягнув за собою інший. Бачимо, що паливна галузь була ціль номер один, щоб і армія зупинилася, й економіка зупинилася, – пояснив Сергій Куюн.

Апогеєм нашої перемоги на паливному фронті він називає надходження до України американського пального. Воно почало постачатися з січня.

– Нам завжди росіяни казали, Лукашенко писав: Ми вас поставимо на коліна. Варто вам перекрити пальне, і ви впадете. Ні. В нас не те що дефіцит, в нас профіцит усіх марок більший, ніж у довоєнні часи, – зазначив експерт.

Він додав, що Україна стала першою країною у світі, яка відмовилася від російських нафтопродуктів.

– Фактично нас змусили це зробити. Такою дуже дорогою ціною це здобули, і зараз це проходить і Європа. Скільки в них було вагань. Але я їх розумію, це дійсно страшно. Коли 70% продукту з Росії та Білорусі, як це було в нас, чим це можна замістити. Можна.

Це все блеф і міфи, які росіяни будували самі в Європі дуже довго і казали, що без них неможливо. Можна. І більше того, це не буде значно дорожче, як було із ними, – запевнив Куюн.

Експерт переконаний, що після перемоги ціна в Україні буде майже такою, як до 24 лютого. Бо поки що є велика переплата за логістику.

– Нам просто зараз заважають от ці відстані, дуже великі. Ми велика країна, і нам із Заходу на Схід щось привезти – це 1 000 км, і ще по Європі 1 000 км намотати, і це все гроші. Тому я впевнений, що після перемоги все буде в такій же ціні, як було б і з російським пальним.

Нам потрібен тільки доступ до моря, щойно ми його отримаємо, ціна одразу зміниться. Ми зараз десь 20% у ціні просто переплачуємо європейським спекулянтам та перевізникам, які фактично на нас наживаються сьогодні, – зазначив Сергій Куюн.

Крім того, в України є всі можливості розвивати нафтопереробку. Для цього потрібен доступ до моря, якого поки немає.

– Нам потрібне море, щоб постачати нафту, щоб постачати нафтопродукти. В нас дуже гарний потенціал із переробки. Чому в нас була проблема? Тому що ось ці дешеві нафтопродукти, російські й білоруські, вбили нашу нафтопереробку, вона не могла конкурувати з цим дешевим пальним, – пояснив експерт.

За словами Куюна, коли російського пального не буде на ринку, Україна зможе конкурувати з європейськими світовими виробниками, які отримують таку ж нафту, як і ми. Відповідно українські заводи вже будуть прибутковими, інвестуватимуть у розвиток і зменшуватимуть нашу залежність від імпорту нафтопродуктів.

Варто буде збільшувати і видобуток, щоб була менша потреба в імпорті нафти і нафтопродуктів. Для цього потрібно буде відновити ті заводи, які вже 10 років як не працюють.

Усі ці роки Росія цілеспрямовано підсаджувала Україну і Європу на дешеве пальне, щоби тримати на гачку і шантажувати.

– Росіяни й білоруси давали завжди дуже низькі ціни. Фактично це була їхня, як я розумію, цілеспрямована політика для того, щоб присаджувати на цю паливну голку і фактично формувати залежність.

І ми бачимо, що в Європі було те ж саме. Звичайно, якщо на ринку є дешевий продукт, ти не можеш на нього не звертати уваги, а везти більш дорожчий. В тебе просто його ніхто не купить, – заявив Куюн.

Експерт наголосив, що хоч високою ціною, але Україні вдалося позбутися цієї залежності та втримати паливний фронт.

– І країну втримали, і паливний фронт втримали. Я бачив це зсередини. Це була історія не про бізнес, це була історія не про гроші. Всі хотіли, щоб тут було пальне. Ніхто не дивився на економіку чи вигоду. Всі везли, всі розбіглися, як мурахи, і шукали пальне де можна, а де не можна – долали всі ці бар’єри, – підсумував Сергій Куюн.