Україна і світ

Революція Гідності була першою битвою у сьогоднішній війні: спогади учасників Євромайдану

20 лютого Україна вшановує героїв Небесної Сотні – тих, хто загинув під час Революції Гідності. Але ці події почалися значно раніше і багато хто вважає, що тривають досі.

То була перша битва у війні, яку маємо і сьогодні. З учасниками Євромайдану та кривавих подій поспілкувалися Факти ICTV.

Павло Сидоренко

Павло Сидоренко – сьогодні начальник групи комунікації управління 241-ї бригади тероборони міста Києва – вийшов на Майдан 24 листопада, у свій день народження.

Зараз дивляться

– Ніхто з нас не йшов на революцію, всі йшли на Євромайдан за європейський розвиток і європейське майбутнє нашої країни, тоді коли уряд Януковича віддався в ці ніжні, в лапках, обійми Росії. Ніхто не очікував, що прийде близько ста тисяч людей. Тоді було перше відчуття, що ми є сила, – каже Павло.

Він був і на Банковій, коли провокатори зіштовхнули учасників Майдану і “беркутівців”.

– 1-го грудня це та от точка біфуркації – незворотності, коли от, наприклад, для мене особисто Євромайдан він перейшов в Революцію Гідності, коли вже було зрозуміло, що ні влада, ні ми, як народ України, не відступимо і будемо боротися за свої цінності, – розповідає Сидоренко.

19 січня, коли почалося жорстке протистояння на Грушевського, Павла поранили. Чотири гумові кулі поцілили в нього. Чоловік втратив зір у лівому оці. Каже, коли потрапив у Центр ока, там було до 80-ти людей із такими ж травмами.

– Це ті події, які ввійшли вже в історію як Вогнехреще. Але я ніколи не думав, що в моїй країні вільній, як я тоді вважав, мені будуть стріляти в обличчя. Пройшов три операції, два рази мені око складали повністю, один раз в Україні, один раз в Німеччині. Мені зберегли око як орган, але зору в мене немає на ліве око, – розповідає Павло.

Так склалося, що 15 лютого Павлові прийшло підтвердження про готовність прийняти його в Німеччині в клініці Шаріте. Консультацію призначили на 18 лютого. Було складно їхати, коли в країні така біда, але й не уявляв, що можуть бути такі страшні події. Батькам не сказав правди, чому поїхав.

– Я сказав батькам, що ми так із дружиною їдемо в Німеччину продовжити візу. Треба було придумати якусь казку, тому що батьки реально дізналися про поранення аж на початку травня. Дзвонить мама, питає: Паша, ти дивишся знаєш новини, що відбувається у твоїй країні? І тут мама каже фразу: Мені соромно за того сина, якого народила, тому що тут таке, а ти там…Я якось там відговорився, що сталося, що я можу зробити – і воно було ніби і смішно, і щемливо, – згадує Павло.

20 лютого був без зв’язку, бо був період підготовки до операції. 21-го була операція. І вранці дружина розповіла йому про перемогу.

– Дружина приходить і каже: Ми перемогли!. Я кажу: Як перемогли?, а вона: Янукович втік. Через тиждень ми повернулись до України, – каже боєць.

Павло вважав, що Бог зберіг йому життя недарма, а для призначення. Тож він із побратимами створили Ініціативну групу постраждалих/поранених на Майдані й створили всю державну систему соціального захисту та підтримки людей, які постраждали під час Революції Гідності.

– Тоді ми виграли 18-20 лютого першу битву в війні, яка тільки почалася, в війні за нашу свободу незалежність і демократію. Чому герої Небесної Сотні – це перші герої російсько-української війни, а перші поранені майданівці – це перші ветерани цієї війни? Тому що ми прекрасно розуміємо причини Майдану та Революції Гідності, Росія тоді ще хотіла обійняти міцно і не відпускати Україну. Так вона це зробила з Білоруссю, – підсумовує Павло.

Андрій Гук

Нейрохірург-онколог Андрій Гук із перших днів Революції був координатором медичної служби. Каже, спочатку треба було лікувати переважно хронічні хвороби, застуди. В найгарячіші дні на Майдані працювало до 30-ти медичних пунктів.

– Медики записувалися, вдень працювали в себе на роботі, а на вечір приходили, або навпаки чергували нічні зміни, а вдень приходили на Майдан. До нас зверталися як представники силових структур, так і Антимайдану, і ми теж їм надавали допомогу, тому що це наше покликання, незалежно від того, з якого боку стоїть та чи інша людина, – згадує Андрій Гук.

А подіями 18-20 лютого були шоковані всі.

– Я зрозумів, що це постріли, мій колега підтвердив, і тут почалися перші крики про допомогу: Медиків! Медиків!, і почали нести перших поранених і вбитих, – згадує Андрій Гук.

Снайпери працювали з різних точок Майдану, коли люди підіймалися мирною ходою по Інститутській. Найбільше втрат було 20-го лютого.

Протестувальники були з дерев’яними щитами й у звичайних будівельних касках, ніхто не був у специфічних захисних шоломах, тому маємо Небесну Сотню.

Поранення були прицільні – це бачили самі медики.

– Ми бачили, що це 5.45 і навіть 7.62 (калібр – Ред.), і якщо пройтися по Інститутській, до цього часу є сліди куль. В основному це, звичайно, були прицільні постріли снайперів, серце, голова. На певному етапі ми побачили, що дуже багато поранень в ліву половину черепа, більше старалися потрапити в ліве око. Це пов’язано зі специфікою роботи снайпера. Значить, професіонали працювали, – розповідає медик.

Пораненим надавали першу допомогу і відправляли до медзакладів. Поранення отримували й самі медики.

– Червоний хрест нам дозволив носити їхні камізельки, а ми і є членами Червоного хреста, і так, по нас стріляли, – каже Андрій Гук.

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Багатьох із протестувальників врятувати не вдалося як не старалися.

– Багато поранених були вже в агональному стані. Але тих, кого змогли врятувати, то й зараз підтримуємо зв’язок, активно підтримуємо родини Небесної сотні, – каже Андрій Гук.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2023-02-20 14:51:15