Оперували під обстрілом та під час пожежі: історія лікаря-анестезіолога з Балаклії

24 лютого 2022 року для завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії Балаклійської лікарні Сергія Гопція почалося з дзвінка колег. Бомбили Харків, почалася повномасштабна війна.

– Ніхто не думав, що це насправді станеться, – говорить лікар. – Ми не були готові до такого й не знали, яким боком обернеться. В лікарні на той час було близько 250 пацієнтів.

Медики не могли залишити хворих, вони продовжували лікувати, надавати допомогу пораненим, яких привозила швидка.

Балаклію окупанти захопили швидко.

На той час уже всі сім’ї медперсоналу перебралися до підвалу лікарні та бомбосховища на її території.

 – Спали на підлозі, на матрацах, але працювали, – каже Сергій Гопцій.

Медики надавали допомогу під обстрілами. Ліжка поставили у приміщеннях, що відповідають правилу двох стін. Там були і пацієнти.

Лікарня була під постійним вогнем. Одного разу лікарі, перебуваючи в ординаторській, могли або загинути, або отримати поранення: у вікно влетіла ціла купа уламків снаряда. Медики сиділи біля іншого вікна, і це їх врятувало.

Одного разу привезли до Балаклійської лікарні чоловіка з осколковим пораненням. Його прооперували, все було добре, але через деякий час почався обстріл. Його поранило вдруге: уламок пошкодив плечову артерію. Він потребував негайної операції.

– Ми, незважаючи на вибухи, почали його оперувати, – каже анестезіолог. – Потім почалася пожежа. Прийшлося ще й вогонь гасити вогнегасниками. Та ми врятували чоловіка.

В операційній бригаді були молоді медсестри, вагітна анестезистка, але ніхто не відмовився і не пішов з операційної у безпечне місце.

Разом з дорослими у лікарні залишалися й діти.

– Діти всі маленькі, вони так боялися вибухів, – розповідає лікар. – Щойно їх чули, починали плакати і бігли до підвалу.

Був момент, коли лікарня могла б евакуюватися.

– Усе було обговорено, ми домовилися про зелений коридор, – згадує Сергій Гопцій. – Але в той день, коли ми мали виїжджати, автобус, що їхав за нами, був розстріляний на під’їзді до міста і спалений, водій загинув.

У перші дні окупації лікарі надавали допомогу не тільки пораненим цивільним. Був у них і один солдат. Вони його переховували, але, як вважають медики, хтось-таки повідомив окупантам про це.

 – Виходячи з того, що вони прийшли цілеспрямовано та перевернули усю лікарню, здається мені, що хтось їх навів, – розповів анестезіолог. – Дуже ретельно вони шукали, але не знайшли.

Лікарня з самого початку окупації залишалася без електропостачання. Але вона була оснащена великим генератором і маленькими, що живили відділення під час вимкнення світла.

– Коли потрібно було оперувати, ми підключали великий генератор і вимикали його одразу після закінчення операції.

Їжу для себе і пацієнтів готували у котлах на вогнищі, тому що одного дня російський танк прямим наведенням розтрощив харчоблок.

Продуктами, дякувати коронавірусу, лікарня була забезпечена, як і ліками. Адже готувалися до чергової хвилі пандемії, от і запаслися на випадок надходження великої кількості хворих.

Якось для бесіди до лікарні завітали славнозвісні буряти. Було зрозуміло, що приміщення лікарні хочуть забрати для потреб окупантів, але навіть смішно зараз згадувати, як буряти реагували на побутові умови в лікарні.

– “А что ето ви так харашо живьотє? У вас тут і душ з туалєтом в палатах, і бальніца такая красівая”.

Це ж якими убогими потрібно бути, щоб душ з туалетом викликали такі заздрощі.

Не давали життя і “лднрівці”. Це вони обстрілювали лікарню, щоб швидше “викурити” звідти  медиків.

Одного разу після 12 ночі вони увірвалися до лікарні.

 – Вони були в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, – розповів лікар. – Всіх лікарів, які на той час не спустилися у підвал, вони почали тероризувати. Били прикладами, наказували лягати на підлогу, стріляли з автоматів у темряву.

Страшно було всім. Тієї ж ночі медики вирішили виїжджати. Але в лікарні залишалися 25 хворих.

– Ми зв’язалися з екстреною допомогою і швидкими перевезли пацієнтів – кого додому, кого в інші райони, – каже лікар.

2 чи 3 квітня медперсонал залишив лікарню. Тоді ще була можливість виїхати на підконтрольну Україні територію. Евакуювалися всі. Лікарі і медсестри. Хто куди.

Люди розсіялися по всій Україні: на Закарпатті, Полтавщині, у Києві та області.

Та тільки-но звільнили Балаклію, вони почали повертатися додому.

– Страшна картина постала перед нами, – згадує лікар-анестезіолог. – Лікарня зруйнована, обладнання розтрощене або вивезене, навіть меблів не було.

Вся територія і будівля лікарні були замінованими. Першими сюди прийшли сапери. Потім, після розмінування, будівельники.

Дякувати державі, небайдужим людям, фондам – українським і міжнародним, лікарню відновили за півтора місяці. Не всю, але вона вже працює.

 – Ми отримуємо величезну допомогу. Це й обладнання. З Німеччини надіслали інструментарій для травматологів. Купили новий комп’ютерний томограф замість знищеного.

Лікарні потрібно ще багато чого. Взяти хоча б оснащення для пункту переливання крові. Це ж наразі просто-таки стратегічний об’єкт. Кров і препарати з неї вкрай необхідні у воєнний час.

 – Нам би хоча б один-два апарати плазмоферезу, – каже Сергій Гопцій. – Будівля пункту забору крові ще не відновлена, але ж буде.

Вже 70% колективу повернулося у Балаклію. Місто ожило, відновлюється. Працюють комунальні служби, є світло і тепло.

– Місто стало таким, яким було до війни, тільки люди змінилися, – зауважує лікар. – Молодь стала серйознішою, помудрішала, а старші люди, на жаль, постаріли. Війна нікого не пожаліла.

Та, за словами лікаря, мешканці Балаклії, лікарі вони чи представники інших професій, відчули себе справжніми українцями і будуть стояти до останнього, захищаючи свою землю.

Український бізнес активно підключається до відновлення лікарень і придбання обладнання.

Так, на один із цільових зборів проєкту Запалюй вогонь перемоги від Vulkan Casino було придбано два коагулятори, два електрокардіографи, наркозно-дихальний апарат, ліки та медичні витратні матеріали.

Харківщина і досі залишається під прицільним вогнем ворога, тому відновлення роботи лікарень – життєво необхідне зараз.

Vulkan Casino фіксує щонайменше 1% з кожного виграшу і передає на благодійність із власних коштів. Ігрові перемоги користувачів перетворюються на психологічну допомогу для постраждалих від російської агресії, протези, польові печі, реконструкцію будівель і відбудову інфраструктури тощо. Щоби стати благодійником, запалюйте вогонь перемоги тут.

Матеріал створено за підтримки ліцензійного казино Vulkan Casino в рамках реалізації благодійного проєкту Запалюй вогонь перемоги!

Фото: Тетяна Доцяк, Dobro.ua

24 лютого 2022 року для завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії Балаклійської лікарні Сергія Гопція почалося з дзвінка колег. Бомбили Харків, почалася повномасштабна війна.

– Ніхто не думав, що це насправді станеться, – говорить лікар. – Ми не були готові до такого й не знали, яким боком обернеться. В лікарні на той час було близько 250 пацієнтів.

Медики не могли залишити хворих, вони продовжували лікувати, надавати допомогу пораненим, яких привозила швидка.

Балаклію окупанти захопили швидко.

На той час уже всі сім’ї медперсоналу перебралися до підвалу лікарні та бомбосховища на її території.

 – Спали на підлозі, на матрацах, але працювали, – каже Сергій Гопцій.

Медики надавали допомогу під обстрілами. Ліжка поставили у приміщеннях, що відповідають правилу двох стін. Там були і пацієнти.

Лікарня була під постійним вогнем. Одного разу лікарі, перебуваючи в ординаторській, могли або загинути, або отримати поранення: у вікно влетіла ціла купа уламків снаряда. Медики сиділи біля іншого вікна, і це їх врятувало.

Одного разу привезли до Балаклійської лікарні чоловіка з осколковим пораненням. Його прооперували, все було добре, але через деякий час почався обстріл. Його поранило вдруге: уламок пошкодив плечову артерію. Він потребував негайної операції.

– Ми, незважаючи на вибухи, почали його оперувати, – каже анестезіолог. – Потім почалася пожежа. Прийшлося ще й вогонь гасити вогнегасниками. Та ми врятували чоловіка.

В операційній бригаді були молоді медсестри, вагітна анестезистка, але ніхто не відмовився і не пішов з операційної у безпечне місце.

Разом з дорослими у лікарні залишалися й діти.

– Діти всі маленькі, вони так боялися вибухів, – розповідає лікар. – Щойно їх чули, починали плакати і бігли до підвалу.

Був момент, коли лікарня могла б евакуюватися.

– Усе було обговорено, ми домовилися про зелений коридор, – згадує Сергій Гопцій. – Але в той день, коли ми мали виїжджати, автобус, що їхав за нами, був розстріляний на під’їзді до міста і спалений, водій загинув.

У перші дні окупації лікарі надавали допомогу не тільки пораненим цивільним. Був у них і один солдат. Вони його переховували, але, як вважають медики, хтось-таки повідомив окупантам про це.

 – Виходячи з того, що вони прийшли цілеспрямовано та перевернули усю лікарню, здається мені, що хтось їх навів, – розповів анестезіолог. – Дуже ретельно вони шукали, але не знайшли.

Лікарня з самого початку окупації залишалася без електропостачання. Але вона була оснащена великим генератором і маленькими, що живили відділення під час вимкнення світла.

– Коли потрібно було оперувати, ми підключали великий генератор і вимикали його одразу після закінчення операції.

Їжу для себе і пацієнтів готували у котлах на вогнищі, тому що одного дня російський танк прямим наведенням розтрощив харчоблок.

Продуктами, дякувати коронавірусу, лікарня була забезпечена, як і ліками. Адже готувалися до чергової хвилі пандемії, от і запаслися на випадок надходження великої кількості хворих.

Якось для бесіди до лікарні завітали славнозвісні буряти. Було зрозуміло, що приміщення лікарні хочуть забрати для потреб окупантів, але навіть смішно зараз згадувати, як буряти реагували на побутові умови в лікарні.

– “А что ето ви так харашо живьотє? У вас тут і душ з туалєтом в палатах, і бальніца такая красівая”.

Це ж якими убогими потрібно бути, щоб душ з туалетом викликали такі заздрощі.

Не давали життя і “лднрівці”. Це вони обстрілювали лікарню, щоб швидше “викурити” звідти  медиків.

Одного разу після 12 ночі вони увірвалися до лікарні.

 – Вони були в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, – розповів лікар. – Всіх лікарів, які на той час не спустилися у підвал, вони почали тероризувати. Били прикладами, наказували лягати на підлогу, стріляли з автоматів у темряву.

Страшно було всім. Тієї ж ночі медики вирішили виїжджати. Але в лікарні залишалися 25 хворих.

– Ми зв’язалися з екстреною допомогою і швидкими перевезли пацієнтів – кого додому, кого в інші райони, – каже лікар.

2 чи 3 квітня медперсонал залишив лікарню. Тоді ще була можливість виїхати на підконтрольну Україні територію. Евакуювалися всі. Лікарі і медсестри. Хто куди.

Люди розсіялися по всій Україні: на Закарпатті, Полтавщині, у Києві та області.

Та тільки-но звільнили Балаклію, вони почали повертатися додому.

– Страшна картина постала перед нами, – згадує лікар-анестезіолог. – Лікарня зруйнована, обладнання розтрощене або вивезене, навіть меблів не було.

Вся територія і будівля лікарні були замінованими. Першими сюди прийшли сапери. Потім, після розмінування, будівельники.

Дякувати державі, небайдужим людям, фондам – українським і міжнародним, лікарню відновили за півтора місяці. Не всю, але вона вже працює.

 – Ми отримуємо величезну допомогу. Це й обладнання. З Німеччини надіслали інструментарій для травматологів. Купили новий комп’ютерний томограф замість знищеного.

Лікарні потрібно ще багато чого. Взяти хоча б оснащення для пункту переливання крові. Це ж наразі просто-таки стратегічний об’єкт. Кров і препарати з неї вкрай необхідні у воєнний час.

 – Нам би хоча б один-два апарати плазмоферезу, – каже Сергій Гопцій. – Будівля пункту забору крові ще не відновлена, але ж буде.

Вже 70% колективу повернулося у Балаклію. Місто ожило, відновлюється. Працюють комунальні служби, є світло і тепло.

– Місто стало таким, яким було до війни, тільки люди змінилися, – зауважує лікар. – Молодь стала серйознішою, помудрішала, а старші люди, на жаль, постаріли. Війна нікого не пожаліла.

Та, за словами лікаря, мешканці Балаклії, лікарі вони чи представники інших професій, відчули себе справжніми українцями і будуть стояти до останнього, захищаючи свою землю.

Український бізнес активно підключається до відновлення лікарень і придбання обладнання.

Так, на один із цільових зборів проєкту Запалюй вогонь перемоги від Vulkan Casino було придбано два коагулятори, два електрокардіографи, наркозно-дихальний апарат, ліки та медичні витратні матеріали.

Харківщина і досі залишається під прицільним вогнем ворога, тому відновлення роботи лікарень – життєво необхідне зараз.

Vulkan Casino фіксує щонайменше 1% з кожного виграшу і передає на благодійність із власних коштів. Ігрові перемоги користувачів перетворюються на психологічну допомогу для постраждалих від російської агресії, протези, польові печі, реконструкцію будівель і відбудову інфраструктури тощо. Щоби стати благодійником, запалюйте вогонь перемоги тут.

Матеріал створено за підтримки ліцензійного казино Vulkan Casino в рамках реалізації благодійного проєкту Запалюй вогонь перемоги!

Фото: Тетяна Доцяк, Dobro.ua