«5 FPV впали, жодна не влучила в “беху”». Як працює РЕБ-лабораторія ДШВ біля лінії фронту

2 дні назад

142 4 хвилин читано

Насправді ця індустрія розвивається дуже швидко, а в 77 окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді навіть встигли створити свою власну РЕБ-лабораторію неподалік фронту — щоб оперативно виробляти і ремонтувати засоби для своїх бійців на передньому краї.

Кореспондент АрміяInform побував у такій таємній лабораторії та розпитав десантників про те, які РЕБ можна зробити в таких непростих умовах, де брати запчастини та як встигати за ноу-хау на полі бою.

Екскурсія лабораторією

Військовослужбовець 77 ОАеМБр Роман проводить екскурсію лабораторією. Він підкреслює, що майже всі засоби тут виготовляють з нуля, корпуси та інше друкують, а елементи та запчастини — замовляють в інтернет-магазинах.

— Навіть антени самі гнемо. Тут ми виготовляємо корпуси, на які монтуються модулі, блоки живлення. Ми самі розробляємо 3D-моделі. Тобто модуль практично з нуля до готового виробу — це наш, — розповідає він у кімнаті з 3D-принтерами.

Далі потрапляємо в кімнату, де хлопці паяють усе. Тут переважно працюють з антенами. Наступна кімната — місце, де відбувається збирання засобів. У цій лабораторії збирають та ремонтують РЕБ від скидів та FPV, а також окопний РЕБ.

Робота триває цілодобово

3D-принтери працюють цілодобово, розповідає боєць з позивним «Монтер». Його завдання, окрім того, щоб гнути і паяти антени, — стежити за друком. Кожного дня о другій ночі він має прийти і замінити розхідники, перевірити, чи збережено температурний режим у друкарні.

Боєць із позивним «Зірка» каже, що в лабораторії хлопці не тільки виготовляють, але й тестують засоби:

— Ми ж на своїх плечах потім несемо їх на позиції. Там уже отримуємо команду, коли вмикати і в якому напрямку. Інколи треба слідкувати, свій дрон пропустити.

Військовослужбовець Сергій, який у цивільному житті був електромонтером, додає, що ця лабораторія має налагоджений зворотний зв’язок з побратимами по бригаді — вони хвалять засоби за ефективність.

— Був фідбек, хлопці телефонували командиру, казали, що РЕБ офігенний — було п’ять FPV, впали, все збоку, жодна не влучила в «беху» — ось це хороший зворотний зв’язок, — згадує Роман.

РЕБ-рюкзаки

Одна з найцікавіших розробок 77 ОАеМБр — це рюкзаки для штурмових груп. Рюкзаки і контейнери хлопці підбирають самі, запчастини друкують і замовляють онлайн. Також є рюкзаки проти скидів і проти FPV. З акумулятором такий може важити десь 5–6 кг.

— Його беруть із собою на позиції. Він має пульт керування, там видно заряд батареї. Також усередині є провід завдовжки сім метрів — тобто можна витягнути, встановити і дистанційно керувати засобом-рюкзаком, — пояснює Роман.

Сергій розповідає докладніше про технічну сторону розробок. Каже, що рік тому вдавалося закривати питання на одному діапазоні, а тепер уже треба чотири робити, а то й п’ять.

— Воно і видно по техніці, яка тут біля лінії фронту їздить, — на даху уже не дві, а три—чотири «шашки», — додає він, підкреслюючи, що перед бойовим завданням усі засоби тестують разом з пілотами на різних частотах.

Ремонт — за один день

Сергій розповідає, що близькість до фронту пов’язана з необхідністю оперативно реагувати на запити побратимів:

— Буває, що в хлопців на передку зламалася РЕБ. Відповідно нам її доставляють оперативно, і ми за день ремонтуємо.

А якби це був приватний виробник, який зазвичай має виробництво десь у тилу, то можна лише припускати, скільки часу зайняв би ремонт чи обслуговування засобів.

Важливий також і фінансовий аспект, пояснює Сергій, адже в лабораторії хлопці можуть скласти за 100 тисяч гривень засіб, чий аналог на ринку коштуватиме тисяч 350–400.

Боєць зазначає, що і ми, і ворог дуже залежимо від деталей з Китаю. Хоча побутують розмови, начебто ці всі запчастини можна і в нас робити, але це буде в рази дорожче. Зараз хлопці використовують хіба українські алюмінієві радіатори та пластик для 3D-друку.

Як потрапити в підрозділ РЕБ?

Хлопці розповідають, що воюють тут уже другий рік. Одразу питаємо, як потрапити до них. Сергій каже, що майже всі тут самі виявили бажання служити. І всі мають базові навички для роботи з РЕБ.

— У цивільному житті я мав освіту в галузі радіотехніки. Глянули військовий квиток, направили сюди. В РЕБ беруть тих, хто розуміє, що таке радіотехніка, вміє хоча б паяти, — пояснює він.

Сергій також рекомендує йти в РЕБ тим, хто знає фізику; розуміє, що таке хвилі, які вони бувають. Також важлива вмотивованість і готовність постійно вчитися, адже ті підходи, що були актуальні рік тому, сьогодні можуть уже не працювати.

Боєць «Зірка» розповідає, що в цивільному житті працював машиністом на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті в Кривому Розі. Мав спочатку бронь від мобілізації, але коли вона закінчилася — без вагань пішов до ТЦК.

Бійці РЕБ на «передку»

Мова зайшла про те, що в очах цивільних ДШВ — це насамперед штурмові підрозділи, а тут ми бачимо лабораторію, де хлопці тільки те й роблять, що паяють, збирають та ремонтують.

По-перше, потрібно розуміти, що у війську потрібні різні спеціальності. А по-друге — хлопці з лабораторії або повернулися з бойових завдань після поранень, або ж самотужки носять РЕБ на позиції.

«Зірка» згадує, як отримав завдання зайти на позиції та з РЕБ допомогти побратимам. Але після того, як він зі своєю групою зайшов туди, росіяни пішли в наступ, і по хлопцях почали прилітати міни та дрони.

— Нас було четверо, із собою мали автомати, гранати і «мухи». росіян було п’ятеро, один був з «пекачем». Зайшли вони в посадку, був контакт, одного ми затрьохсотили, — розповідає боєць.

Потім підключилася мінометка ДШВ, то росіян прогнали. Але під кінець вони прислали дрон зі скидом, який впав чітко біля бліндажа ребівців. Тоді «Зірку» контузило. Вихід дві доби зайняв, ще добу потім хлопці виходили.

— Це для розуміння, що взвод РЕБ — це такі ж бійці, як і всі інші десантники, і завжди треба бути готовим прийняти бій. Усі, кого там поранило, уже підлікувалися, з хлопцями на зв’язку, — додає він.

На прощання 34-річний боєць додає, що за час служби в нього суттєво змінилися цінності в житті: став набагато більше цінувати час, який проводить з родиною, особливо із сином.

— Ціную кожну телефонну розмову, повідомлення. Навіть між рядків читається, як вони переймаються за мене, пишаються. У них теж бувають свої проблеми, то я телефоную, заспокоюю і кажу, що все нормально, все буде добре, це життя. І як би не було, воно продовжується. За будь-яких обставин, — резюмує він.