Їх у 100 разів більше: Павліченко про сексуальні злочини під час війни

Українським правоохоронцям відомо лише про 1-2% сексуальних злочинів, які скоїли окупанти під час збройної агресії Росії в Україні.

Про це заявив виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко в ефірі національного телемарафону.

– Зараз є повідомлення до сотні таких злочинів. Я думаю, їх у разів 100 більше. Тобто зараз ми знаємо про близько 1-2% таких злочинів, – зазначив він.

За словами Павліченка, правоохоронці фіксують різні типи злочинів: каліцтво статевих органів, зґвалтування, роздягання, розміщення чоловіків і жінок в одному приміщенні.

Нині відомо про 40 відкритих кримінальних справ, але вони абсолютно не відображають той спектр злочинів, які пов’язані із сексуальним насильством.

– Проблема полягає у тому, що ті, хто постраждав від такого насильства, опиняються у стигматизованій позиції. Для них це становить небезпеку, оскільки вони залишаються у тому суспільстві, й накладання такої характеристики як “бути зґвалтованим” справді ставить особу у вразливу позицію, – каже Павліченко.

Ще одна проблема, яка пов’язана з розслідуванням такої категорії злочинів – це наскільки можливо притягнути до відповідальності тих, хто вчинив ці злочини, та відновити справедливість.

Експерт звернув увагу, що у таких випадках важлива мотивація потерпілих і тих, хто може свідчити про такі злочини. Потрібно звертатися до правоохоронців і проходити через роботу зі слідчими, встановлення у судовому порядку усіх фактів, розуміючи, що досить складно буде визначити, хто вчиняв ці злочини.

Павліченко розповів, що проблеми сексуального насильства під час війни вирішували Балкани. Так, сексуальне насильство було застосоване сербською армією як один із видів зброї проти мусульман, щоб спробувати витиснути їх з території, яку вони займають.

У низці африканських країн також вчиняли такі злочини, які були спрямовані на геноцид щодо певної групи населення.

Саме для того, щоб довести геноцидний характер дій окупантів на території України, зараз працює Офіс генпрокурора та створюється стратегія збільшення кількості повідомлень і доведених фактів з відповідною системою захисту та мотивації для потерпілих.

Також Павліченко додав, що на деокупованих територіях людей катували, примусово викрадали, депортували, позбавляли волі. Це пов’язано з недотриманням жодних гарантій перебування під контролем військових, які фактично є безкарними на момент, коли вони вчиняють злочини.