Її шукали 6 місяців, а ДНК так і не співпала: донька про загибель матері через удар по ТЦ Амстор у Кременчуці

Під час трагедії в Кременчуці, коли російська ракета поцілила в торговельний центр Амстор, серед інших загиблих була і 50-річна Лариса Коханівська. Вона мала трьох доньок, одна – від першого шлюбу чоловіка. Працювала прибиральницею в магазині Comfy.

Факти ICTV поспілкувалися з однією з доньок Дар’єю, щоб розповісти, якою була Лариса Коханівська та який шлях пройшла її родина вже після трагедії.

– Вона була світлою, доброю, чуйною, веселою, чесною. Все життя хотіла всіх обігріти, наповнити цей світ добротою, теплом. Така ідейна була людина, хотіла допомагати, волонтерити. З початку війни ми волонтерили, – згадує Дар’я.

Донька розповіла, що разом з матір’ю вони часто проводили вихідні на природі, у парку чи кіно.

– Любила відпочивати, на природу часто від’їжджали на острів, у нас човен є. Коли була відкрита навігація. Була звичайна сім’я. Ми ніколи не сумували, завжди було весело, – розповідає донька.

27 червня було звичайним, нічим не примітним днем, згадала Дар’я.

– Це був понеділок. Вона йшла на роботу зранку. Був звичайний день, як завжди, – згадує донька.

А потім діти почули вибух, вийшли на балкон і побачили, що ближче до центру палає, і кинулися на місце трагедії.

– Поїхали на місце трагедії з сестрою, тато підійшов туди. Там розгорнули штаб, ми надали мамині дані. Потім поїхали під лікарню, чекали, може, там якісь новини надходитимуть. Потім поїхали на ніч додому. Дорогою додому нам зателефонували та попросили, щоб я здала ДНК, – згадує Дар’я.

Дівчина мала вперше в житті подібний досвід. Розповідає, що це було в поліції.

– Перший раз взяли в нас у відділку, а потім ще в Київ приїжджали, теж брали ДНК другий раз, – каже донька.

Однак жодна експертиза не підтвердила збігу. Лариса Коханівська вважалася безвісти зниклою близько пів року.

Щоб зрозуміти, чи була жінка під час трагедії в будівлі, рідні змусили слідчих показати відео з камер спостереження.

– Ми бачили відео з камер. Через нього ми й дізналися, що мама була там дійсно всередині, і влучила ракета, – розповідає Дар’я.

Через пів року родина подала до суду, і в судовому порядку лише два місяці тому жінку визнали загиблою, нещодавно видали свідоцтво про смерть.

Це була навіть швидша процедура, ніж зазвичай, оскільки триває агресія Росії. В іншому випадку до суду можна було б звернутися лише через п’ять років. Ця крапка в трагедії була родині потрібна.

– Не вистачало якогось логічного завершення ситуації, це не враховуючи, що в принципі це все було важко переживати майже рік. Був підвішений стан, бо вона не загибла, вона безвісти зникла. Ми навіть не могли казати, що вона загибла, бо ні підтвердження, нічого не було. Десь місяців два чи два з половиною ми судилися. Ми мали довести, що мама дійсно там була, допити проходили знову. Сусідів допитували, друзів допитували маминих, – розповідає дівчина.

Офіційно Лариса Коханівська весь цей час була єдиною безвісти зниклою. Могили в жінки теж немає, так вирішили найрідніші.

– Це не потрібно. Ти приходиш на могилу і розумієш, що її там немає. Для чого це? Роблять сквер-меморіал пам’яті у нас біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Як на мене, то для мене цього достатньо. Я хочу, щоб на місці Амстору поставили меморіальну дошку поруч. Цього мені буде достатньо, щоб було місце, куди можна було б прийти, – каже Дар’я.

Вдома теж облаштували куточок пам’яті.

– У нас у серпні, мабуть, з’явився куточок пам’яті з її фото, з кактусом. Ми купили кактус, прикрашали його на Новий рік. Мама взагалі не любила квіти, але кактуси найбільше підходили її темпераменту, – каже донька.

Дар’я сама психолог. У якийсь момент звернулася до колег по психологічну допомогу – це її підтримало. Старша сестра від першого шлюбу батька живе окремо з чоловіком, у неї маленька дитина. Ще одна сестра теж працює. Родину від горя рятує робота.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.