Україна і світ

Згадати Все. Трудова міграція: праця за розподілом

Практично усе за громадянина вирішувала держава. Цей процес контролю починався ще з малечку, тривав у студентські роки і визначав майбутню професію. Коли після “щасливого” студентства надавали “стабільне” місце роботи, це називалося праця за розподілом. Яка ж була мета такого задуму? Чи лише у цьому була плата за так зване безкоштовне навчання?

Що дивитись, яку музику слухати, як вдягатися – речі, якими радянська людина перейматися не мала. Бо за неї все вирішувала держава. І навіть питання “куди піти працювати після інституту” в високих кабінетах знали краще за тебе самого. Це називалося “робота за розподілом”.

Ну бо “родіна” за тебе і подбає. Навіщо тут думати. Ті, хто нині ностальгуть на радянськими часами, у всіх суперечках неодмінно дістають із рукава свій головний козир. Мовляв, медицина та освіта в Союзі були безкоштовними.

За навчання у виші студенти справді нічого не платили. Час розплати наставав із отриманням диплому. Згідно з законом, випускник був зобов’язаний впродовж трьох років трудитися на одному конкретному заводі, лікарні чи школі.

Розподіл, відпрацювання десь там, де скажуть, три роки – це була ціна за те, що ти навчаєшся,
– згадує лікар, поет і бард Едуард Драч.

Усіх без винятку студентів по майбутніх місцях праці розподіляли спеціально створені комісії. Її члени мали би враховувати побажання випускника, рівень його знань і стан здоров’я. Але на практиці це була “лотерея”.

Офіційна пропаганда називала таку систему досягненням радянського устрою. І кивала в бік капіталістичного заходу. Там, мовляв, держава не забезпечує випускників робочим місцем. А в Союзі – лише “робота за спеціальністю”. І ніяк інакше. Отримати диплом учителя молодших класів і не піти працювати в школу – про таке не могло бути й мови. Де саме ти відроблятимеш, у якому місті та на якому підприємстві, від студента залежало в останню чергу. Відправити могли куди завгодно. 

Першими обрати собі місце праці й проживання на наступні три роки мали право відмінники та комсомольський актив. Комсомольський ентузіазм, оспіваний радянською пропагандою, був притаманний далеко не всім випускникам. А ті, хто вже встиг зі студзагонами помилуватися принадами “необятной родіни”, не горіли бажанням знову пертися світ за очі. Саме шалена відстань від дому для багатьох ставала найбільшою проблемою. Найтепліші місця дивним чином діставалися далеко не найуспішнішим студентам. 

І тут почався парад оцих блатняків. Було круто. Тобто людина, яка не вчилася, фактично, але в неї була довідка (тато-мама зробили), її забирає Одеса,
– розповів письменник, сценарист і актор Сашко Лірник.

Уникнути неминучого розподілу допомагав універсальний радянський лайфак – довідка з місця праці. По блату чи ні, але якщо там писало, що їм потрібен саме цей студент, керівництво вишу не мало права відмовити. Щепленням від розподілу могло стати одруження. Сімейних уже не мали права примусово відправити кудись за полярне коло. Змусити молодь пакувати валізи в далеку і тривалу подорож могло лише одне. 

Що могло заманити студента пакувати валізи – дивіться у програмі.

Джерело Телеканал новини «24»
12.10.2018
ПОДІЛИТИСЬ НОВИНОЮ:

Close