Україна і світ

Якби війна зайшла в кожен дім, то деякі українці вели б себе інакше

Якби війна зайшла в кожен дім, то деякі українці вели б себе інакше

Скажу крамольну штуку з приводу свіжих рейтингів політсил та політиків в річницю нападу РФії на Грузію. Погано, що війна в 2014-му році залишилася тільки на Донбасі.

Стараннями героїв-добровольців та воїнів кадрових ЗСУ. Які своїми життями зупинили російську навалу. І забезпечили мирне життя, в тому числі, й величезній армії міщанських виплодків в найгіршому сенсі цього слова. Для яких в житті немає нічого більшого, окрім їхнього окремо взятого шлунку. Які здатні, зігнувши шию перед будь-ким, хто хоч на йоту сильніший за них, лише жерти, спати та дітей народжувати. Подібних собі.

Дуже погано, що на Київ не впало пару-трійку пакетів від “Граду”. Що на Черкаси чи Херсон не було авіанальотів. Що на Рівне чи Запоріжжя не падали “Точки-У”, а на Одесу та Хмельницький – 152-міліметрові снаряди. Погано, що безліч районних центрів не знають, як це – чути, як в повітрі летить 120-міліметрова мінометна міна. Погано, що в багатьох селах не чули як черга з ДШК прошиває стіни.

Погано, бо зараз саме ці мовчазні натовпи з вічно набитим якоюсь халявною жрачкою ротом будуть вирішувати долю країни. Користуючись нашою втомою від стукання головою об стіну.

Знаєте, чому погано, що війна не прийшла в кожен дім?

Бо тільки незнання всього вищевказаного забезпечує інтерес до гівно-шоу з Оксаною Марченко та російського репчику. Бо тільки таке незнання забезпечує високі рейтинги Тимошенко, Опоблоку, Рабиновичу і решті 5-колонних персонажів. Бо тільки коли ти не чув, як недалеко в полі лягають снаряди від “Піону”, ти можеш пи**іти про “головного ворога в Києві”. Бо тільки коли ти не обсцикався від страху бути роздертим на шматки осколками, то можеш розводитись “та то всьо політики нас посварили, давайте миритися, все одно нам поруч жити, у мене там багато добрих друзів, й вони нормальні”.

О, як би хотілося, щоб купа безглуздого людського навозу, який вже за півроку має шанс знищити всі наші надбання з 2014-го року і країну в цілому, хоч на хвилинку злякалася. По-справжньому. Так, щоб аж до ненависті. Ненависті до того, хто їх змушує боятися і вилазити зі свого смердючого “мояхатазкраюшно-мизамирського” болотця. Де досі можна з’їздити пофоткатись до Пітєра із смузі на канцик, відпочити в Криму, послухати мразоту з нюзвану.

Страх – єдине мотиваційне почуття для всіх, хто реально готовий віддати країну до рук тим, хто її знищить.

Мало, здається, нам ще сала за шкіру залили. Треба більше. Стільки, щоб до останнього придурка дійшло, що в України немає розкошу вибору в цій ситуації. Щоб реально кожен відчув все на своїй дупі та рідних. Щоб сцялися від страху. Бо по-іншому не доходить.

Джерело Телеканал новини «24»
10.08.2018
ПОДІЛИТИСЬ НОВИНОЮ:

Close